Модель внутрішньопсихічного конфлікту: що це?

Концепція внутрішньопсихічного конфлікту випливає з психоаналітичних уявлень про структуру особистості. На самому початку, згідно з фрейдівською «вертикальною» моделлю психіки, це конфлікти Его, свідомої частини особистості, з її морально-критичною і несвідомо-інстинктивною частинами (відповідно, конфлікти Его і Супер-Его, Его і Ід). Ці уявлення були розширені в роботах Карен Хорні, яка позначила 2 види базових установок-атитюдів (до людей, проти людей і від них).

Зазвичай у емоційно стійкої особистості всі три установки збалансовано поєднуються одна з одною. У невротика ж вони несумісні, що й слугує джерелом внутрішнього конфлікту.

Типологія внутрішніх конфліктів

Типологію внутрішніх конфліктів залежно від обставин, що їх провокують, розробив один з основоположників гештальт-психології – Курт Левін. Дотримуючись цієї класифікації, виокремлюють конфлікти, пов’язані не тільки з уникненням негативних обставин («уникнення»), а й із психологічними витратами переживання подій позитивних і бажаних («наближення»).

Конфлікт виду «наближення – уникнення». Це ситуація «піррової перемоги» або розплати за успіх, яка найчастіше трапляється в повсякденному житті. Це протиріччя між короткостроковим і довгостроковим гедонізмом.
Конфлікт «уникнення – уникнення» (вибір меншого з двох зол) – варіант, який найбільше привертає до депресії.
Конфлікт «наближення – наближення»: ситуація, коли вибір найкращого з двох позитивних варіантів ускладнений через перфекціонізм. Близькі до цього стани – переживання «запаморочення від успіхів» (супроводжуваного ейфорією, неадекватністю поведінки та внутрішньою розгубленістю) і «синдрому досягнення» (депресивна реакція, що настає одразу за довгоочікуваним успіхом).

Конфлікт – це боротьба

Внутрішні конфлікти метафорично представляються у вигляді боротьби двох полярних частин особистості: «собаки зверху» і «собаки знизу». При цьому в кінці завжди перемагає «собака знизу», тобто «внутрішня дитина» – підсвідома частина особистості. Підсвідомість завжди знаходить проломи в психологічному захисті, у тих охоронних бар’єрах, які вибудовує свідомість. Вона так намагається змусити підсвідомість іти назустріч витісненим бажанням. Якщо свідомість вперто чинить опір, виникають нервові зриви, депресії, психосоматичні розлади. Принцип полярності, фізіологічно заснований на полярному протиставленні півкуль мозку, – універсальний принцип опису внутрішньопсихічного конфлікту. Водночас у низці методів психокорекції, що використовують уявлення про внутрішню неоднорідність несвідомого, або «мозаїчність» структури особистості на підсвідомому рівні, цей опис ускладнюється. При цьому внутрішній конфлікт подається як протиріччя між численними підсвідомими «внутрішніми частинами» особистості (НЛП) або субособистостями (психосинтез).

Внутрішньопсихічний конфлікт і психосоматичні розлади

Уявлення про те, що саме внутрішньопсихічний конфлікт лежить в основі психосоматичних розладів, було вперше сформульоване Андреа Мітшерліхом (у роботі «Хвороба як конфлікт»). Яким же чином цей психологічний конфлікт проявляється на тілесному рівні (соматизується)? Можна виділити чотири сфери переробки психосоматичного конфлікту:

Тіло/відчуття
Професійна діяльність
Контакти
Фантазії/майбутнє

Психокорекційне опрацювання

При цьому психокорекційне опрацювання внутрішнього конфлікту, який лежить в основі психосоматичних розладів, складається з п’яти етапів.

Спостереження. Ще одна назва цього етапу – дистанціювання. Тобто здатність пацієнта (за допомогою терапевта) без бурхливих емоцій, що перешкоджають логічному аналізу, описати свою актуальну психологічну проблему, внутрішній конфлікт. При цьому спільними зусиллями розкрити зв’язок цього конфлікту з тілесними розладами, що турбують пацієнта.
Інвентаризація (аналіз). Це певне «поглиблення» розуміння конфлікту, його деталізація. У зовнішньому плані – опис історії розвитку конфлікту, всіх «сторін, що беруть участь», їхніх «інтересів» і взаємодії. Інвентаризацію тут проводять відповідно до трьох із чотирьох вищеописаних сфер переробки конфлікту – як він впливає на соціальну активність пацієнта (професійна діяльність, спілкування) і його очікування. У внутрішньому плані – соматичному, де тіло стає сферою переробки конфлікту. Це скарги пацієнта, пов’язані з наявністю психосоматичних розладів, особливо набір дискомфортних тілесних відчуттів, які «оживають» під час інвентаризації конфлікту.

Ситуаційне схвалення. Так звана мотивована згода або свідоме прийняття внутрішнього конфлікту, з усіма його наслідками (включно з тілесними), як природної, вимушеної форми реагування. Піти назустріч підсвідомості – означає усвідомити вторинну вигоду психосоматичної проблеми та прийняти її.
Вербалізація. Формулювання вторинної вигоди психосоматичної проблеми. Наступні кроки – пошук можливостей досягнення тих самих підсвідомих цілей іншими способами. Тобто в термінах психоаналізу, сублімації.
Розширення системи цілей. Це переформулювання проблеми, її цілеспрямована постановка в контексті можливих альтернативних способів досягнення підсвідомих цілей або пошук шляхів сублімації. Тим самим відбувається реструктурування внутрішнього конфлікту відповідно до двох сфер його перероблення (діяльність, контакти) з прив’язкою до третьої сфери (спрямованість у майбутнє). Це зняття гостроти свідомо-підсвідомого протистояння, вихід із віртуального «глухого кута» шляхом спрямування його погляду на інші цілі, альтернативні точки зору. Аналогічні процедури в інших психотерапевтичних техніках визначаються як розширення репертуару поведінки, свободи вибору, рефреймінг. Інакше кажучи, планування сублімувальної діяльності на свідомому рівні, переведення її в практичну площину. На рівні ж інтуїтивно-підсвідомому, «мовою тіла» – нейтралізація тілесного дискомфорту, поступове усунення психосоматичних розладів.

Використана література

Сандомирський, М. (2005) Психосоматика і тілесна психотерапія: практичне керівництво.