Дежавю, жамевю і прескевю

Більшість із нас чули такий термін, як «дежавю», і навіть відчували цей стан, а от «жамевю» і «прескевю» відомі набагато менше, але й вони, найімовірніше, вам знайомі. Поговоримо про кожен із них.

«Пам’ять оманлива. Вона інтерпретує, а не фіксує» (Фільм “Пам’ятай”)

Дежавю

Цей термін уперше використав француз Еміль Буарак, психолог. Déjà vu з французької – вже бачене. До нього це явище називали «парамнезія» (обмани пам’яті, коли свідомість порушена), «хибне впізнавання» і «промнезія» (те ж саме, що і дежавю).

У німецькому журналі з психології було опубліковано 1878 року припущення, що «вже бачене» спостерігається, коли процес сприйняття неузгоджений із процесом «усвідомлення».

Інша теорія (її дотримувався Вільям Х. Бернхам) свідчить, що дежавю спостерігається, коли мозок надто відпочив і процеси в ньому значно прискорилися. А якщо ми сприймаємо щось легко і швидко, то значить це нам на рівні підсвідомості вже знайоме.

Увагу явищу приділяли і Зигмунд Фрейд, а потім і його послідовники. У цьому разі дежавю розглядалося як спонтанне воскресіння підсвідомих фантазій у безпосередній пам’яті. Або що це результат протистояння «Я» з «Воно» і «Супер-Я».

Ще одна версія свідчить, що це предмети, явища або місця, бачені уві сні. Професор психології Артур Аллін поділяв цей погляд, відносячи дежавю до фрагментів сновидінь. Дежавю виникає, вважав він, коли під час зустрічі з новим наша увага на коротку мить різко перемикається на щось інше, провокуючи хибне відчуття впізнавання.

Цікаво те, що дежавю частіше спостерігається в певних вікових проміжках: 16-18 і 35-40 років.

У підлітковому віці це може бути пов’язано з браком досвіду, який пам’ять намагається компенсувати за рахунок досвіду фіктивного. І все це на тлі вираженої емоційності, властивої цьому періоду.

У більш зрілому віці почастішання дежавю пов’язують зі схильністю до ностальгії та обманом пам’яті, коли підсвідомо ми хочемо повернутися туди, де трава була зеленішою, а сонце яскравішим.

Герман Сно, нідерландський психіатр, 1990 року припустив, що сліди пам’яті – це такі собі голограми. Вони містять весь пакет даних про цілу картинку, але якість результату залежить від розміру самої голограми. Коли фрагмент від неї збігається з якимось фрагментом пам’яті, то це викликає непевні відчуття впізнавання

Нейропсихіатр П’єр Глур висував теорію, що в пам’яті є свої унікальні системи відновлення і впізнавання. Явище дежавю спостерігається, коли перша неактивна, а друга працює. Інші вчені стверджували, що система відновлення не може бути неактивною, але може бути неузгодженою.

Дослідження мозку, проведені фахівцями Технологічного університету в Массачусетсі, свідчать, що за розпізнавання відмінностей у схожих образах відповідає гіпокамп, а точніше зубчаста звивина. Саме вона проводить межу між знайомим і новим, але якщо схожості між минулим і сьогоденням занадто багато, то виникає збій, дежавю.

Ігор Високов з Інституту психології ім. Л. С. Виготського. Л. С. Виготського вважає дежавю помилкою, спричиненою злиттям схожих ситуацій в одне спільне, що характерно для асоціативного мислення.

Асоціативна версія підтверджується і досвідом психологів Університету Лідса. У них вийшло викликати відчуття дежавю. Вони демонстрували 24 слова, потім гіпнотизували учасників експерименту і навіювали, що, побачивши слово, обрамлене червоним, вони приймуть його за вже знайоме, хоча й невідомо звідки.

Після виходу з трансу піддослідним знову демонстрували старі та нові слова, обрамлені різними кольорами. 10 із 18 осіб відчули дежавю з новими словами.

У науковому журналі Current Directions of Psychological Science 2008 року публікувалося дослідження, що пам’ять впізнавання може повідомляти нам про знайому подію через істинний спогад (перший спосіб) або через відчуття знайомства образу (другий спосіб), пояснити яке не виходить. Дежавю пов’язане з другим способом. Пам’ять у цьому разі зберігає події окремими фрагментами, а не цілком. І якщо збігів фрагментів із різних спогадів багато, то виникає відчуття «вже баченого».

У журналі Psychology Today у 2010 публікувався схожий погляд. Стверджувалося, що ми добре запам’ятовуємо об’єкти, але не конфігурації. І якщо мозок знаходить аналогію в розташуванні об’єктів, то це і буде дежавю.

Ще одна теорія свідчить, що коли ми знайомимося з новою ситуацією побіжно, одразу ж відволікаючись (несвідоме сприйняття), а потім повертаємося до неї вже з усією увагою, то це й викликає почуття дежавю.

За іншою теорією причина цього явища лежить у збої в роботі між короткочасною пам’яттю (обробка інформації, що надходить від органів чуття) і довготривалою (інформація з короткочасної надходить на постійне зберігання). Коли сенсорне введення і відтворення порушуються, виникає плутанина між теперішнім і минулим.

Є ще одна теорія, яка належить Майклу Ройзену та Мехмету Озу. Вони припускають, що одне наше око передає інформацію в мозок швидше, ніж друге. Різниця в наносекунду може сприйматися як «уже бачене».

Остаточно пояснити цей феномен усе ще не вдається, але стреси і втома справді можуть бути провокуючими факторами. А ще «вже бачене» частіше відчувають меланхоліки, що володіють загостреним відчуттям життя, великою вразливістю і нервозністю.

Загалом до дежавю схильні 2/3 людей і більшість із них відчувають його 1 раз на рік у середньому. З віком частота цього явища знижується.

Цікаво й те, що мандрівники частіше відчувають відчуття «вже баченого», адже бачать набагато більше нового, ніж ті, хто рідко залишає знайомі місця.

Жамевю

«Ніколи не бачене» – це коли щось знайоме здається нам чимось новим. Це явище виникає рідко і найчастіше є ознакою психічного розладу, але відчувати його можуть і здорові люди, коли перевтомлені або відчувають сильне нервове напруження.

Стикаючись із «ніколи не баченим», людина може відчувати, що перебуває не в тому місці і не в той час.

З точки зору науки жамевю розглядається як спотворення пам’яті і є різновидом криптомнезії.

Прескевю

«Майже побачене» або феномен “на кінчику язика”. Найкраще його характеризує опис «ну цей, як його». Із цим явищем стикаються часто і багато хто. Це стан, коли з голови на певний час вилітають добре знайомі слова та імена, і людина гарячково шукає інші, щоб описати те, що ніяк не виходить згадати. Можна пам’ятати, що слово на якусь літеру (не завжди на правильну), але цілком його ніяк не витягти з голови. Здається, що потрібна маленька підказка, і забуте, яке крутиться на язиці, нарешті буде вимовлено. Минає трохи часу і воно справді згадується.

Зигмунд Фрейд писав, що з пам’яті подібним чином випадають ті слова, які асоціюються з чимось тривожним, неприємним.

Існує ще одна теорія: прескевю виникає, коли перед цим у пам’яті швидко виникає інше слово, що заважає згадати потрібне.

З віком це явище проявляється частіше, тому інколи його пов’язують із накопиченим обсягом інформації, що зберігається в пам’яті.

Післямова

Види спотворень пам’яті на цьому не закінчуються, їх досить багато. Але ця трійка найвідоміша. Труднощі в дослідженнях подібних станів полягають у тому, що вони спонтанні і не підходять для вивіреної лабораторної роботи.

А щоб дізнатися, як тримати свій мозок у тонусі, читайте нашу статтю «Здоровий мозок: 7 важливих звичок».