10 нед
Online
Вы сможете работать с детьми и составлять коррекционные и развивающие программы
Л. Касіль колись порівняв сім’ю і школу з берегом моря і самим морем. Сім’я і справді схожа на берег, на якому дитина робить свої перші кроки, говорить свої перші слова, вчиться спілкуватися і взаємодіяти зі світом. Але приходить час і на березі стає тісно – і ось перед дитячим розумом розкривається море знань, які дає йому школа, направляючи його і підтримуючи. При цьому берег так само залишається важливим: тихою гаванню, де люблять і можна відпочити, набратися сил для нового плавання.
Але це в ідеалі. У житті ж взаємодія в трикутнику дитина-батьки-педагог набагато складніша і рідко обходиться без підводних каменів. Але за грамотного підходу все можна вирішити.
Дитина-батьки: правила взаємодії
У дотриманні таких правил чимало плюсів:
- батьки відчують більше впевненості у своїх силах;
- рівень напруги в обох сторін стане нижчим;
- емоційний контакт із дитиною стане сильнішим.
Переходимо до правил.
Не командувати, не наказувати, бо в цьому разі:
- у дитини відбирається ініціатива;
- може виникнути психологічно складна ситуація, коли дитина або не зрозуміла, або не захотіла чути батьків;
- знижується впевненість дитини в собі.
Уникати запитань, оскільки вони:
- можуть перешкоджати спонтанній діяльності;
- виглядають для дитини подібно до батьківського несхвалення;
- відбирають ініціативу в дитини.
Уникати критики, оскільки це:
- посилюють напругу в спілкуванні;
- знижують рівень самооцінки дитини.
Описувати дитячу гру, бо це допомагає:
- дитині краще концентруватися;
- дитині в засвоєнні деяких навичок;
- дитині в організації розумових процесів;
- мовленню дитини краще розвиватися;
- батькам краще зрозуміти, якими можливостями володіє дитина;
- дитині поліпшити ігрові навички.
Відображати дитячі висловлювання, оскільки це:
- допомагає працювати над мовленнєвими помилками;
- стимулює розвиток мовлення дитини;
- вчить дитину того, як правильно розмовляти і взаємодіяти зі співрозмовником;
- дає дитині знати, що батьки її чують і розуміють.
Імітувати якісь ігрові дії, оскільки це:
- покращує самооцінку дитини;
- спонукає дитину повторювати за батьками, а отже, і легше переймати поведінкові моделі.
Хвалити дитину за те, що добре поводиться, бо це:
- спонукає дитину бути більш наполегливим в освоєнні чогось нового;
- зміцнює зв’язок батько-дитина;
- допомагає закріпити соціабельні поведінкові форми;
- покращує самооцінку в дитини.
Ігнорувати дитячі спроби привернути до себе увагу батьків через неправильну поведінку, оскільки це:
- допомагає подолати дезадаптивні поведінкові форми в дитини;
- допомагає уникнути звинувачень на адресу дитини.
Батькам із дитиною варто разом частіше гратися, займатися чимось корисним, щоб зміцнити стосунки з нею. Іноді взаємодія може засмучувати, але не потрібно бути надто суворим і вимогливим до себе. Батьки – це нелегка професія і вона також вимагає певних навичок, які набуваються лише з досвідом. Якщо батьки йдуть назустріч дитині, то й дитина відповість їм тим самим, а разом вийде опрацювати будь-які помилки та знайти найкращий спосіб взаємодії та баланс.
Щоб підтримати дитину, також буде корисним:
- частіше обіймати її (не менше 4 разів на день);
- щодня використовувати в спілкуванні привітні фрази: «Радий тебе бачити», «Мені подобається проводити з тобою час», «Я за тобою скучив», «Мені подобається, як ти…», «Давай з тобою…» тощо;
- вирішуйте конфлікти конструктивним чином;
- діліться своїми почуттями, так ви показуєте, що довіряєте;
- підтримуйте успіхи дитини;
- допомагайте, якщо вона просить про це;
- не намагайтеся втручатися в її справи, коли вона і сама справляється;
- частіше займайтеся чимось разом;
- уважно слухайте її переживання;
- приймайте її без жодних умов.
Педагог – батьки: правила взаємодії
Ідеальний батько по відношенню до педагога дитини – це той, хто:
- дотримується хоча б найпростіших правил ввічливого спілкування;
- звертається до вчителя на ім’я та по батькові й на «ви»;
- під час розмови тримає свої емоції під контролем;
- завжди домовляється про візит, коли слід обговорити важливі та серйозні речі (тільки так вийде приділити розмові достатньо часу і без якихось жертв з двох сторін);
- уникає критики вчителя в присутності дитини;
- завжди тримає в пам’яті, з якою метою прийшов. І ця мета – не доводити вчителю, який той неправий чи дурний, а забезпечувати разом з
- учителем комфортне здобуття дитиною знань.
І якщо з ідеальним типом усе зрозуміло і навіть є батьки, які хоча б частково йому відповідають, то тепер варто розібратися зі складними типами, і це:
- скандальний. Він украй незручний, оскільки практично будь-яка взаємодія з ним закінчується скандалом, скаргами у відділ освіти. Таким батькам часто співчувають інші батьки, просто знайомі, і їх іноді занадто багато на одного вчителя, який по суті беззахисний;
- байдужий. Він рідко потрапляє на очі педагогу, бо рідко відвідує збори і взагалі не часто приходить до школи. Спілкування з ним найчастіше відбувається через щоденник дитини і це дуже сильно позначається на дитині.
З першим типом складно, але можливо працювати в конструктивному руслі. Адже конфлікт найчастіше спричинений їхнім дещо дивним способом висловити свою турботу про дитину, захистити її, і зрештою їхнє прагнення збігається з прагненням учителя, а отже, діалог можливий.
З другим типом встановити конструктивне спілкування вкрай складно, адже йому просто все одно, що відбувається.
Якщо не вдаватися в крайнощі, то більшість батьків можна розділити на три типи:
- ті, хто допомагає у виховній роботі;
- ті, хто потенційно стане допомагати, якщо до нього донести «як, що і навіщо»;
- ті, хто не розуміє або не хоче розуміти тих вимог, які ставляться перед ними як батьками. Найчастіше в них від самого початку негативне
- ставлення до школи, яке вони частіше проявляють приховано і набагато рідше відкрито.
У будь-якому разі продуктивний контакт між батьками і педагогом можливий у тих випадках, коли обидва усвідомлюють, що їхня мета спільна – це гарне виховання й освіта дитини, і досяжна вона тільки спільними зусиллями.
Для цього педагогу необхідно продемонструвати батькам, що він насправді любить дітей саме такими, якими вони є. Любить з усіма недоліками і достоїнствами, що так само як і батьки хвилюється за їхню долю.
Основним засобом встановлення контакту тут є сам учитель, а точніше, його педагогічний імідж, що складається з професійних знань, умінь ними користуватися, любові до дітей. Корисними в цьому будуть певні правила взаємодії з батьками.
Не наказувати.
Такий підхід викликає тільки протест. Постарайтеся уникати фраз на кшталт «вам необхідно», «ви повинні», «вам потрібно». У відповідь на них найчастіше можна почути: «Я нічого вам не винен!».
Не погрожувати.
Погроза сприймається як слабкість, ознака педагогічної неспроможності, і веде до конфлікту. Уникайте фраз: «Якщо ваша дитина не виправить свою поведінку, то…», “Якщо ви не вживете заходів, то…” тощо або співпраці не буде.
Не проповідувати.
«Проповіді» на кшталт “Ваш обов’язок, як батька, зобов’язує…”, “Ви, як мама (тато), маєте…” зазвичай просто пропускають повз вуха, тому що не сприймають як щось значуще.
Не повчати.
Нав’язування власної точки зору через фрази «Якби ви дослухалися до мене…», «Якби взяли приклад із…» викличе тільки протест.
Не підказувати рішення.
Не варто ставити свій життєвий досвід вище за досвід батьків. Таку зневагу добре демонструє фраза «На вашому місці я б…» і вона прицільно битиме по самолюбству батьків.
Не виносити суджень.
Навіть якщо судження правдиві, батькам їх складно буде прийняти. Фрази на кшталт «Ви маєте більше часу проводити з дитиною…», «Ви маєте більше приділяти уваги сім’ї…» тільки відштовхують.
Не виправдовувати/не виправдовуватися.
Фрази на кшталт «З вашою дитиною не така вже й велика проблема, як здається…» зменшують значущість самої проблеми, а відтак сигналізують батькам, що особливої уваги ситуація не потребує. Фрази на кшталт «Я оцінив роботу вашої дитини нижче, бо її старання були недостатніми…» виглядають як виправдання самого педагога і перекладають увагу батьків із проблеми дитини на компетентність учителя.
Не ставити «діагноз».
Розповідати батькам про те, що їхня дитина надто нервова і їй потрібна робота з психологом – точно поганий варіант діалогу.
Не випитувати.
Якщо запитання не мають стосунку до педагогічного процесу, то вони недоречні.
Корисними при спілкуванні з батьками також будуть і такі правила:
- уникати ситуацій, коли на дитину тисне і школа, і батьки;
- не засуджувати дитину при батьках, не докоряти батькам при дитині;
- вважати критерієм оцінки тільки позитивні зміни в особистості дитини;
- сімейні обставини приймати як даність, концентруючись на ставленні до них;
- не намагатися перевиховувати батьків;
- професійну та сімейну сфери вважати недоторканними та автономними;
- пам’ятати про етику завжди і скрізь;
- використовувати прохання як спосіб звернення;
- не виходити за межі виховних функцій ні школі, ні батькам;
- не поспішати у встановленні довіри, не мінятися ролями з батьками;
- створювати з батьками єдиний і гармонійний, безпечний освітньо-розвивальний простір.
Варто пам’ятати, що добровільність сторін – це основа взаємодії.
Педагог – дитина: правила взаємодії
Оптимальний спосіб взаємодії з дитиною представлений особистісно-орієнтованою педагогікою, оскільки її центром є сама дитина. Її приймають такою, якою вона є, педагог вірить у її здібності та створює всі умови для:
- розкриття потенційних можливостей кожної дитини;
- формування її позитивного самовідчуття;
- формування її впевненості в собі;
- формування її довіри до світу та людей;
- розвитку ініціативності та допитливості.
Навички та вміння педагога тут не є метою, а лише засобами розвитку. Але при цьому не виключають систематичності в навчанні та вихованні, а також проведення планомірної педагогічної роботи. Взаємодія тут розкривається через гру і свободу спілкування не тільки з педагогом, а й між дітьми, що дає їм змогу виявляти власну активність і реалізовувати себе максимально повно.
Педагог у такому підході – це доброзичливий наставник, партнер. А дитина – повноправний учасник взаємодії. І забезпечується це через:
- визнання свобод і прав дитини;
- співпереживання і підтримку;
- обговорення;
- співпрацю;
- гнучке встановлення обмежень.
Це створює середовище психологічної захищеності, допомагає розвивати в дитині індивідуальність, позитивні взаємозв’язки як із дорослими, так і з однолітками, формує гуманне ставлення до навколишнього світу.
На тему дитячо-батьківських стосунків у нас також є стаття “Хто такі успішні батьки? ”. Вона добре доповнить цей матеріал.
Сподобалось? Розкажіть друзям:
Щоб отримати унікальні статті та техніки підпишіться на нашу корисну розсилку. А прямо зараз ми даруємо вам "Словник арт-терапевта":