Інфантилізм: 7 помилок виховання, внаслідок яких виростає незріла особистість

Ви зустрічали дорослих людей в образі вічних дітей, які ніяк не можуть подорослішати? Деякі з них досягають професійних успіхів, але в побутовому житті виявляються абсолютно непристосованими. Інші до глибокої сивини живуть разом із батьками, відмовляючись створювати свій сімейний осередок. Треті стрибають з місця на місце, то одружуються, то розлучаються, тікаючи від будь-якої відповідальності. Як так виходить?

Поважайте свободу своєї дитини, підтримуйте її самостійність, любіть – діти так швидко дорослішають…

Упевнені, ви знаєте приклади сімей, де дорослі діти продовжують жити з батьками, бо не вміють або не хочуть забезпечувати себе самі. Вони звикли сидіти на шиї у мами з татом, які вчасно зігріють тарілку супу, відведуть до лікаря або всунуть хрустку купюру. А ще завжди можна знайти собі турботливого чоловіка, що заробить грошей на двох, розв’яже всі нагальні проблеми, підтримає в побуті та візьме на себе виховання спільних дітей. Такі люди вважають за краще жити одним днем. Дорослі «інфантили» легко заводять сім’ї і так само просто від них відмовляються. Вони не хочуть створювати, вкладати, не вміють любити – це марнотратники життя. Як дорослі стають такими? Давайте розбиратися.

Що таке інфантилізм?

Якщо простою мовою – це затримка в розвитку емоційно-вольової сфери, коли дитина внаслідок неправильного виховання не вчиться бути самостійною і діяти незалежно від оточення. Найчастіше інфантилізм розвивається в молодшому шкільному віці – з 7 до 12 років – коли людина отримує свій перший соціальний досвід, вчиться регулювати емоції, напрацьовує корисні звички. Якщо батьки не допомагають їй у цій справі, активно критикуючи, обмежуючи свободу, забороняючи дитині бути собою, вона може зіткнутися з проблемами із соціальною адаптацією. У таких дітей ігрові інтереси починають превалювати над навчальними – вони не хочуть допомагати по господарству, робити уроки, чистити зуби, їхня стихія – грати на комп’ютері та їсти солодке.

Типи сімей, у яких найчастіше виховуються незрілі особистості

Контролюючі сім’ї
Фрази батьків: «Роби так, як ми тобі сказали» «Нам не цікаво, що ти думаєш – батьки завжди мають рацію!»

Сім’ї цього типу не дають свободи, але вимагають беззаперечного послуху. Воля дитини пригнічується – вона має виправдовувати очікування батьків, у всьому їм потурати, прислужувати, не заважати. Не дивно, що в неї зникає інтерес до життя, бажання хоч якось себе проявляти – вона стає замкненою, невпевненою в собі, сповненою страхів і залежностей.

Сім’ї з гіперопікою
Фрази батьків: «Ти найрозумніший і найкрасивіший». “Не виходить? Не переживай, мама все зробить сама”.

У таких стосунках батьки роблять із дитини кумира, в якому не жаліють душі. У підсумку чадо росте в цілковитій упевненості, що всі блага в житті мають дістатися йому на золотому блюдці, адже він цього вартий! А коли світ показує зуби, зіштовхуючи її з першими труднощами, – вона одразу ж здається і ховається під мамину спідницю, тому що не звикла докладати зусиль.

Залежні сім’ї
У таких сім’ях один із батьків відчуває нездорову прив’язаність до дитини, якій допомагає їй боротися із самотністю, задовольняє амбіції або стає сенсом життя. Батько вкладає в сина всі свої сили і ресурси, ліпить із нього генія. На виході виходять або талановиті, але не пристосовані до життя діти, або невдахи, які так і не змогли виправдати покладених очікувань.

Сім’ї, де дитина – «третій зайвий»
Це трапляється, коли батьки розлучаються, а дитина залишається непотрібною обом. Або мама з татом активно будують кар’єру, спихаючи «перешкоду» на нянечок, або обидва хотіли хлопчика, але народилася дівчинка. У підсумку дитину всі штовхають, на ній зриваються… Щоб вижити, вона пригнічує емоційну сферу і занурюється в себе, відсторонюючись від жорстокого світу. Такі діти виростають не пристосованими до життя, часто йдуть у залежності.

Як уберегти себе від помилок, виростивши повноцінного члена суспільства? Пропонуємо проаналізувати свої методи виховання і скоригувати промахи, якщо ви бажаєте своїй дитині тільки щастя.

7 помилок виховання, внаслідок яких розвивається інфантилізм

1.Занадто багато правил і тиску

Коли дитина маленька, хочеться її убезпечити, тому батьки намагаються дати якомога більше вказівок – з ким дружити, як одягатися, що їсти, де грати, чому не можна пустувати. Зрозуміти їх неважко, на жаль, надлишок контролю чинить негативний ефект – дитина звикає жити під диктовку, виростає відомою і безініціативною. Навіщо їй мати власну думку, якщо за неї все вирішать мама з татом – які речі носити, куди йти працювати?

Як бути? Дати дитині можливість самій обирати, чим вона хоче займатися, з ким їй спілкуватися, що їсти на сніданок. Не перекривайте кисень. Ваше завдання виростити не зручну, а самостійну людину, яка зможе сама про себе подбати. Дозвольте їй помилятися, ділитися з вами своїми думками і переживаннями, не критикуйте її за неправильні рішення – краще разом розберіть помилки.

2.Вседозволеність, потурання дитячим примхам
Хоч би як сильно ви любили свою кровиночку, це не привід дозволяти дитині вилазити на голову і творити безчинства. Віддаючи їй усю себе, нахвалюючи і захоплюючись нею без причини, ви ризикуєте виростити егоїста, який буде витирати ноги об оточуючих. Такі діти не вміють любити, вкладатися у стосунки, щиро цікавитися оточуючими, вони зациклені виключно на своєму «я».

Як бути? Подорослішати і перестати ростити дитину у вигаданому світі. Вона вам не іграшка, а жива людина, яка має реалістично оцінювати свої достоїнства і недоліки, навчитися справлятися з негативними емоціями, відмовами, поважати чужі кордони. Якщо ви не поставите рамки зараз – у майбутньому буде пізно.

3.Звичка батьків жертвувати собою
«Все найкраще дітям!» – ось соус, під яким народжуються споживачі. Такі мами й тата працюють на двох роботах, у всьому собі відмовляють, не доїдають, не досипають, тільки щоб чаду було комфортно. І діти звикають до того, що вони – центр світу, що можна жити за чужий рахунок, не вдаривши пальцем об палець. Минають роки, і апетити зростають – батьки мають купити новий айфон, віддати квартиру, переписати накопичення, сидіти з їхньою дитиною. «Дійна корова» має давати молоко.

Як бути? Зрозуміти, що жодна дитина не поважатиме дорослого, який сам себе не поважає і живе чужими інтересами. Перестаньте чекати подяки, вчіться цінувати себе. Ви вклали достатньо – виростили дитину, дали їй освіту, їжу, дах, решта – не ваша справа, час пожити для себе.

4.Нав’язування своїх цінностей, картини світу
Ще один спосіб виростити інфантильну людину – ліпити з дитини свою подобу, вимагаючи реалізації власних цілей і бажань. Батьки не дають дитині бути собою, не сприймають всерйоз її мрії та потреби: «Хочеться – перехочеться!», «Мені краще знати, що тобі потрібно», «Ніяких танців, зробимо з тебе другого Ейнштейна». Таким чином діти вчаться йти по життю не своєю дорогою, стають глибоко нещасними людьми.

Як бути? Пам’ятати, що ваші мрії та очікування – це тільки ваше, дитина – інша людина. Припиніть нав’язувати їй власні принципи, підтримуйте її інтереси, прислухайтеся до того, про що вона говорить. Вона має навчитися чути себе і свої потреби.

5.Звичка брати на себе всю домашню роботу
Багато батьків так прагнуть полегшити життя дитині, що беруть на себе всі її турботи – роблять за неї домашні завдання, миють її посуд, дмуть їй на гарячий чай і бігають домовлятися з учителями за оцінки. Здавалося б, усе з найкращих спонукань – вона ще встигне натрудитися. Але це не привід ростити ледаря, який не може сам зав’язати собі шнурки.

Як бути? Вчіться розділяти відповідальність. У віці восьми років дитина в змозі сама зібратися до школи, допомогти мамі з прибиранням і готуванням, зробити собі саморобку на урок праці. Не будьте квочкою, інакше чадо ніколи не навчиться самостійності, не зможе захистити себе перед лицем небезпеки або проявити силу волі.

6.Емоційні зриви на дитині
Життя – не цукор. Усім нам доводиться чимось жертвувати, але це не привід зривати злість на дитині. Якщо начальник не видав зарплату, чоловік пішов до іншої, або ви просто встали не з тієї ноги – не варто кричати без причини на того, хто не може себе захистити. Ви виплеснете емоції й забудете, а дитині нікому поплакатися, вона просто навчиться «вимикатися», щоб нічого не відчувати. Так виходять дорослі «не від світу цього», яким ні до чого немає діла, які не чують навколишній світ, швидко все забувають і не дають зворотного зв’язку. До них важко достукатися, у них немає своєї думки, вони до всього байдужі.

Як бути? Пам’ятати, що розбита чашка або неприбрані іграшки – це всього лише привід, щоб випустити пар. Але дитина не винна у ваших проблемах, вона тільки вчиться жити, її помилки – ваше недопрацювання. Знайдіть інші способи боротьби зі стресом – займіться спортом, прибиранням, медитацією, сходіть у кафе або зробіть щось, що подарує вам задоволення. Не зривайтеся на слабких, це погана звичка.

7.Заборона на вираження почуттів
«Припини ревіти!», «Хороші діти так себе не поводять» — і ще тисячі способів, якими батьки пригнічують емоційну сферу дитини, забороняючи їй виражати себе. Зрозуміти їх можна — дорослі самі не знають, як реагувати на сильні переживання, ніхто їх цього не навчив. Але результат завжди передбачуваний — виростають люди, нездатні жити повним життям, які не розуміють себе, своїх емоцій, вважаючи за краще в усьому покладатися на оточуючих.

Як бути? Не боятися почуттів дитини. Дозвольте йому плакати, кричати, веселитися, сумувати, вередувати – це нормальний стан. Проявіть участь, дізнайтеся, чим він так зрадів або засмутився, вислухайте його образи, поспівчувайте або підбадьорте. Дитина повинна знати, що ви розумієте і приймаєте її навіть такою «поганою», що ви на її боці.

Не бійтеся взаємодіяти з дитиною, вчіть її самостійності та незалежності. Ви не зможете завжди бути поруч, вирішувати її проблеми, зрештою, у вас теж є свої життєві завдання. Довіряйте своїм дітям, допомагайте їм освоїтися в цьому непростому світі. І не забувайте, що вони не зобов’язані бути схожими на вас, вони інші люди.