Буває так, що донька, яка виросла, не може сказати своїм батькам «дякую». А все тому, що помилки у вихованні якщо не зламали її життя, то сильно зменшили в ньому кількість радості та щастя, обмеживши її потенціал і загнавши в рамки стереотипів і помилкових переконань.
Спробуємо розібратися, чого варто уникати у вихованні дівчинки в нашій статті.
А зрозуміти, як зробити так, щоб в історії мами і доньки не було образ, взаємних докорів і болю, можна на курсі “Доньки-Матері”.
Не тільки мами-тата, а й бабусі-дідусі можуть програмувати дитину на відповідність якомусь стандарту: «ти маєш бути милою», «ти маєш вміти готувати», «ти маєш бути поступливою», «ти маєш завжди бути гарною» та ще багато різних повинна. І начебто в таких порадах нічого страшного немає, але навіювані раз за разом, вони змушують дитину думати, що тільки дотримуючись їх, вона буде цінною. А крок вправо-вліво і цінність пропала, тому що параметри не дотримані.
Набагато краще просто показувати свій приклад, запрошувати щось зробити разом і робити це із задоволенням. Дитина все одно навчиться потрібних речей, а при дбайливому підході вони не стануть викликати відторгнення, не заганятимуть у рамки стандартів.
До цього ще й часто додається «страждання материнства». Якщо дитині навіювати, що стосунки з протилежною статтю не несуть нічого хорошого, що сім’я – це тягар, що дитина – це проблеми, то очікувати, що донька вийде заміж і житиме добре, не варто, це малоймовірно.
Тільки здорові приклади і здорове ставлення до таких речей допоможе їй у майбутньому створити свою щасливу сім’ю. Любити, бути коханою, передавати здорові установки вже своїм дітям.
Дуже часто опис «правильного» шляху до щастя починається з таких негативних установок. Начебто це єдине покликання в житті й іншого не дано, начебто донька більше ні на що не здатна. У поєднанні з попередньою помилкою стосунки з протилежною статтю стають зовсім непривабливими і ще більш відразливими.
Постійний контроль у всьому і скрізь не дає дівчинці навіть зітхнути вільно, придушує в зародку будь-які починання, таланти і прагнення. Дитина росте, не знаючи себе, не вміючи ухвалювати рішення і не здатна вчитися на своїх помилках, з низькою самооцінкою і впевненістю в собі. Сепарація від батьків у цьому випадку відбувається дуже важко, якщо взагалі відбувається.
У дорослому віці така дівчинка так і залишиться відомою, якщо не мамою-татом, то іншими людьми і так і не розкриє себе.
Є тато в житті дитини чи ні, він не повинен сприйматися дитиною як втілення зла. Навіть якщо він не найкраща людина, дитина тут ні до чого. Можна поговорити, пояснити, що це в батьків не склалося, що більше тут ніхто не винен.
Дітей загалом не можна бити, ніколи. Що стосується дівчаток, то вони до цього більш чутливі, ніж хлопчики. Їхня самооцінка вкрай швидко падає. Ба більше, якщо покарання вона отримує від тата, то в дорослому віці з більшою ймовірністю обере агресивного партнера.
Дитину потрібно хвалити, розумно, аргументовано і постійно. Маленьке досягнення чи успіх – маленька похвала, велике – більша, але це має бути регулярна і часта практика. Тоді донька виросте з нормальною самооцінкою, буде приймати себе і любити.
Особливо зі звинуваченнями і закидами в особистих якостях. Якщо так уже вийшло, то потрібно обов’язково пояснити дитині, що батьки не стрималися, що донька ні до чого, що все вже вирішили і помирилися. Не можна дозволяти дитині жити з почуттям провини.
Одні з найскладніших тем, це розмови мами з донькою про:
Але кому як не мамі про це розповідати, щоб донька не боялася того, що відбувається, щоб уникла необдуманих рішень, випадковостей і помилок.
Тут важливо дотриматися балансу між твердістю у відстоюванні розумних рамок і доброзичливістю в спілкуванні. У цей період дуже важливі розмови, увага до проблем, думок, інтересів доньки. Якщо це упустити, то контакт із дитиною буде розірвано.
Батьки мають залишатися батьками. Якщо на дитину звалюються батьківські скарги і прохання про пораду, то про почуття захищеності мови бути не може. Донька рано стане дорослою, але всередині готовою не буде і або не зможе відпустити маму/тата, або шукатиме того, хто їй батьків замінить.
Дружнє спілкування має бути, але в його основі нехай краще лежить увага до переживань, потреб та інтересів самої дитини.
Донька – це донька, не варто робити з неї сина, розвиваючи в ній хлоп’ячі риси та захоплення й ігноруючи саме дівчачі. Це може призвести до:
У фокусі батьківської уваги має бути дитина такою, якою вона є, з її особливостями та смаками.
А якщо дівчинка цікавиться хлоп’ячими іграми чи захопленнями, то тут немає нічого поганого і сварити її не варто.
Діти – відповідальність самих батьків, перекладати її на дитину – погане рішення, яке відбирає дитинство. Актуальним тут є й питання безпеки, адже оцінити ризики без дорослого досвіду значно складніше, а інколи й неможливо. Залучати до допомоги можна, але тільки в простих речах, які не потребують багато часу і не впливають на успішність у навчанні та відвідування дитиною гуртків, секцій.
Нав’язування ролі няні може стати причиною того, що донька не захоче сама ставати мамою або відчуватиме труднощі з однолітками.
Іноді батьки, намагаючись виростити сильну особистість, вселяють, що розраховувати можна тільки на себе, а в результаті:
Краще показувати доньці, що поруч завжди є люди, на яких можна покластися, хто підтримає. Зараз це батьки, а потім з’являться й інші.
Якщо дитина чує тільки вимоги і не бачить ласки від батьків, то перший же зустрічний, який цією ласкою поманить, і змусить дівчинку йому довіритися. Тому не потрібно бурчати за все підряд, краще допомагати вчитися на своїх помилках, підтримувати й обов’язково цінувати кожну перемогу, навіть маленьку, відзначаючи її теплом і ласкою.
Про те, як розвинути впевненість у дитині, ми розповідаємо в цій статті.
Щоб отримати унікальні статті та техніки підпишіться на нашу корисну розсилку. А прямо зараз ми даруємо вам "Словник арт-терапевта":