Професійна деформація психологів: причини, ознаки та методи профілактики

• Трохи історії та загальних фактів
• Профдеформація психологів

Одна й та сама робота з року в рік сприяє не тільки накопиченню досвіду і поліпшенню своїх якостей як фахівця, а й перенесенню в повсякденне життя деяких «робочих» звичок, уподобань і алгоритмів дій. Називається цей ефект «професійна деформація особистості» і спостерігається він у представників будь-якої професії, зокрема й у психологів.

Трохи історії та загальних фактів

Уперше про ПДО заговорили 1915 року. «Американський журнал психології» випустив статтю, яка висвітлювала зміни психічних характеристик у людей з різними професіями.

Термін «профдеформація» був введений 1921 року Пітиримом Сорокіним, соціологом і культурологом. Здебільшого його застосовували в контексті вчителів.

Бельгійський соціолог Даніель Варнотт у 1937 році вказав, що таке явище гостро стоїть у держслужбовців: довгий час слідуючи бюрократичним режимам вони втрачають здатність до самостійних рішень.

Наразі загальновизнаний факт, що до профдеформації може бути схильна людина будь-якої спеціальності.

Сама ПДО зачіпає не тільки повсякденне життя і спілкування з близькими, а й:

• характер;
• поведінку;
• сприйняття;
• цінності;
• мотиваційний бік особистісного розвитку, цілі та завдання людини.

Профдеформація може здаватися природним станом, але насправді вона потребує лікування, щоб усунути її якщо не повністю, то хоча б частково.

Зміни особистості можуть бути:

• загальнопрофесійними. Наприклад, у співробітників правоохоронних органів нерідко розвивається асоціальна перцепція, яка змушує їх бачити в кожній людині порушника;
• професійно-типологічними. Наприклад, керівники з часом набувають схильності організовувати людей навколо себе навіть поза роботою;
• індивідуальні. Наприклад, схильність до трудоголізму, самовідданості, гіпервідповідальності;
• специфічні. Наприклад, прокурори схильні до звинувачень, адвокати до спритності.

Варто зазначити, що ПДО може бути спрямована як на саму особистість, так і на робочий процес, колектив і навіть на світ загалом.

Є класифікація і за тривалістю прояву:

• епізодична;
• перманентна;
• ситуаційна.

Також є поділ ПДО за:

• примітивністю;
• передбачуваності;
• винахідливості;
• несподіванкою;
• схожості з патологією або якоюсь хворобою.

Серед причин, що сприяють появі профдеформації:

• монотонний, одноманітний робочий стиль;
• несприятлива атмосфера в колективі на роботі (конфлікти, сварки, мала або зовсім відсутня підтримка з боку колег, напружена обстановка загалом);
• зацикленість на роботі, коли в неї вкладається занадто багато ресурсів, зокрема на шкоду іншим життєвим сферам;
• жорсткі дедлайни і несумірні обсяги завдань;
• обмеження для самореалізації та розвитку в професійному плані;
• проблеми з внутрішніми особистісними суперечками і перфекціонізм.

Запідозрити у себе ПДО варто, якщо:

• ваше коло спілкування обмежене;
• є складнощі у спілкуванні з близькими;
• професія стоїть на першому місці;
• ви схильні перебільшувати свої здібності та результати праці;
• ви дуже боїтеся втратити свою роботу/своє робоче місце;
• розширення кола спілкування сприймається виключно як можливість для просування своїх послуг/продуктів;
• інтереси крутяться тільки навколо професії.

Психологи і психотерапевти перебувають у списку тих, у кого підвищений ризик заробити ПДЛ.

Якщо говорити про наслідки профдеформації, то вони можуть мати як позитивний, так і негативний характер.

Так, користь у ПДО може проявлятися таким чином:

• медичний працівник здатен швидко надати допомогу і поза роботою;
• керівник чудово організовує сімейні заходи;
• психолог здатний заспокоїти людину в кризовій ситуації або допомогти впоратися з нападом панічної атаки.

Але в будь-якому разі роботу і повсякденність поза нею варто розмежовувати.

Шкоди від профдеформації набагато більше і це:

• управлінська ерозія – керівник перетворюється на тирана, а його робота втрачає результативність;
• відчуття власної надзначущості – спілкування зверхньо з колегами навіть на низьких посадах;
• зниження рівня адаптивності – немає інтересу до нового, але є хибна думка про свою кваліфікацію та вміння;
• вигорання – глибоке занурення в роботу негативно впливає на психологічні захисти, що веде до емоційного вигорання;
• напруга або погіршення стосунків з оточенням – робочі звички проростають у звичайне життя.

У переважній більшості випадків ПДО супроводжується сварками, кризами, втратою психологічного комфорту, постійним напруженням. Своєчасне лікування та належна увага до проблеми профдеформації допоможе розвиватися і як особистості, і як фахівцю безболісно та з гарним прогресом і уникнути вигорання.

Про те, як війна вплинула на роботу психологів ми розповідаємо в нашому нашем 2-му випуску журналу.

Профдеформація психологів

Якщо говорити про ПДО фахівців, які займаються психотерапією та психологічним консультуванням, то тут варто розділяти профдеформацію та синдром вигорання. Так, вони пов’язані з роботою, але в першому випадку це більше життя поза роботою (Я як просто людина), а в другому це саме професійна діяльність (Я як професіонал).

Виходячи з цього, вигорання можна описати як впровадження «Я як просто людина» в професійну компетенцію і втрату контролю «Я як професіонал». У випадку з профдеформацією ситуація зворотна: панування «Я як професіонал» розширюється на звичайне життя, тобто фахівець навіть поза роботою продовжує поводитися як фахівець.

І тут також можна виділити 2 складові:

• схильність, яка вже була – у людини вже були особистісні риси, характерні для її професійної діяльності. Вона могла їх не усвідомлювати, пригнічувати чи ховати, а могла розуміти, що вони є, і навіть пишатися ними;
• сама профдеформація. Професійні якості з часом розвиваються, стають чіткішими та рельєфнішими, формуючи певну картину світу.

ПДО психолога в повсякденності може набувати таких форм:

• будь-які життєві проблеми пояснюються психологічними причинами, яким надається надмірне значення;
  навичка раціоналізації проблем – для власних вчинків знаходяться «розумні підстави», а для вчинків інших зручні пояснення;
• гіперконтроль, самоспостереження з обмеженням спонтанності або з практично повним знерухомленням – людина постійно відстежує свої думки/поведінку/мовлення/емоції, щоб самодіагностувати себе та «вчасно корегувати»;
• гіпервідповідальність, тиск професійних навичок і обов’язків. З’являється певна відповідальність за тих, хто поруч, прагнення допомогти і поводитися так, щоб не нашкодити. І якщо це не виходить зробити, виникає почуття провини, самозвинувачення, самовиправдання;
• комплекс «шевця без чобіт». Робота над собою у психологів і психотерапевтів займає першорядне значення (особиста терапія, супервізія). Є також і індивідуальні вимоги на кшталт «я маю вміти справлятися з негативом і проблемами, інакше який з мене психолог»;
• пошук тих, кому потрібна допомога, у своєму оточенні. Знань багато і їх хочеться застосовувати скрізь і завжди;
• втрата здатності дивуватися. До фахівця приходить багато людей і в кожного своя історія, з часом сприйняття обмежується, вибудовуються типології, а здивування практично зникає з життя, адже все він уже чув на своїх сеансах;
• професійний цинізм. За час роботи доводиться стикатися з безліччю важких ситуацій (як супроводжувати людей з важкими захворюваннями, ми розповідаємо в цій статті), що тягне за собою появу відсторонення, відсутності залучення до переживання, а потім і примірювання інших контекстів і змістів на ситуацію. Для одних цинізм – це щось неприйнятне, для інших – захисна реакція, для третіх – стратегія, що дає змогу простіше ставиться до багатьох речей.

Як попереджати?

1. Усвідомлено ставитися до можливості профізмін фізіології/психіки.
2. Встановити розумний обсяг роботи і зручний графік, обов’язково виділяти час на відпочинок.
3. Роботу залишати на роботі й не привносити у відпочинок та особисте спілкування.
4. Змінювати напрямок роботи, розширювати свої знання, вивчати суміжні теми і тренди, переходити від теорії до практики і від практики до теорії.
5. Урізноманітнити свою діяльність (викладання, написання книг, творчість).
6. Розширювати коло спілкування як у професійному, так і в життєвому плані.
7. Проводити регулярну діагностику, звертатися за психологічною консультацією, а якщо потрібно, то і проходити психокорекцію/психотерапію.