Як знайти підхід до внутрішньої дитини?

У цій статті ви дізнаєтеся, ким є внутрішня дитина, чому так важливо відкрити і прийняти її, як з нею говорити і як їй допомогти.

Головна База знань Як знайти підхід до внутрішньої дитини?

У всіх всередині живе маленька дитина, яка чекає, щоб її помітили, полюбили, прийняли й почули.

Вона народжується з нами і супроводжує нас усе життя.

І саме від взаємовідносин із нею багато в чому залежить, чи будемо ми щасливі.

Внутрішня дитина: хто це?

У психології внутрішню дитину заведено описувати як субособистість або частину психіки, внутрішній образ. Карл Юнг свого часу називав її «Божественне дитя», а Фокс – «Диво-дитина», у Дональда Віннікотта вона носила назву «істинне Я». Останнє найкраще розкриває суть цього явища.

Для внутрішньої дитини характерні:

відкритість;
наповненість життям та енергією;
прагнення до задоволення;
творчі імпульси;
зв’язок із природними якостями;
природність проявів.

Теорію его-станів (внутрішніх складових) розглядав Ерік Берн, який написав книгу «Ігри, в які грають люди». Він виділяв 3 основні особистісні стани:

внутрішній дорослий;
внутрішній батько;
внутрішня дитина.

У кожного з них свій спосіб існування у світі. У кожного свій набір поведінки, почуттів і думок. При цьому внутрішня дитина – це поведінкова модель, сформована в дитинстві, яка містить ранні переживання, реакції, а також позиції щодо ставлення до себе та оточуючих. У внутрішньої дитини найбільш тісний зв’язок із почуттями.

Наші страхи, здебільшого, беруть свій початок саме в дитинстві. Коли нами рухає миттєвий порив або вмикаються «хочу-не хочу», прокидається творче начало, бажання самовираження – це робота внутрішньої дитини і вона дуже складна особистість.

По суті – це ми самі з нашого дитинства, і реакції в неї такі самі, як були в нас. Вона вміє по-справжньому радіти життю, гратися і бути безпосередньою. Але також для неї характерні образливість, залежність.

Чому його відкриття і прийняття так важливо?

Для цього є чимало причин. Прийняття внутрішньої дитини дає змогу:

дійти згоди із собою і взяти на себе відповідальність за своє життя;
досягти цілісності особистості, а значить краще розуміти й піклуватися про себе та інших;
навчитися розпізнавати свої бажання і потреби, працювати над поганим і отримувати більше хорошого;
позбутися старих ран і дитячих травм;
прийняти свій емоційний світ і отримати контроль над ним;
розвинути усвідомленість.

В ідеалі, внутрішні дитина, батько і дорослий мають бути збалансовані, а перемикання між ними не викликати жодних проблем. Така гармонія дуже благотворно впливає на особистість.

Але найчастіше баланс порушений (здебільшого причина в дитині або батьках). У цьому разі субособистості вмикаються невчасно, демонструючи неадекватну ситуації реакцію. Серед ознак такого дисбалансу:

залежність від чужої думки;
образливість;
нездатність концентруватися;
інфантильність;
відсутність контролю над собою і своїми бажаннями;
безвідповідальність.

Коли дитини занадто багато, то контролю над собою і ситуацією недостатньо, не вдається ставити цілі й досягати їх, превалює тяга до розваг замість справ.

Коли дитини занадто мало, то радіти життю стає складно, рідко щось викликає ентузіазм, превалює пригніченість.

Внутрішня дитина: як познайомитися з нею?

Є чимало вправ і технік цієї спрямованості. Якщо обирати найпростішу, то можна почати з роздивляння своєї дитячої світлини та відстежування почуттів, які вона пробуджує.

Запитайте себе: «Що я, дорослий, відчуваю до себе дитині?»

Емоції у відповідь можуть бути радісні та веселі, а можуть бути пов’язані зі здивуванням (що за дурна поза?) або зневагою.

Щоб поговорити з внутрішньою дитиною, також можна зробити таку вправу.

Візьміть аркуш паперу та олівець. Своєю робочою рукою (якщо ви правша – це права рука, а якщо шульга, то ліва) потрібно буде писати запитання, а не робочі відповіді, які дає внутрішня дитина.

Скажіть їй, що хочете познайомитися з нею краще. Запитайте про його ім’я, вік, почуття. Запитуйте про те, що вважаєте за потрібне для себе.

Попросіть вашу внутрішню дитину намалювати те, що їй просто зараз хочеться найбільше. Також можна попросити її намалювати себе.

Потім запитайте, що вона ще хотіла б вам показати або розповісти. Коли розмова добігає кінця, обов’язково скажіть за неї спасибі й пообіцяйте незабаром зустрітися знову.

У процесі виконання вправи пам’ятайте, що дитина лише описує свої відчуття і вона завжди має рацію. Також корисними буде наступне:

для розмови виберіть тихе і спокійне місце;
дихайте глибоко і розмірено, занурюючись у внутрішню безтурботність;
звертайтеся до неї вголос;
не поспішайте, дайте внутрішній дитині час, щоб відповісти або виконати ваше прохання;
проявляйте до неї ту саму увагу і любов, ніжність, які ви проявили б до своїх дітей.

Як допомогти внутрішній дитині, якщо в неї є така потреба?

Найкращий результат можливий тільки за допомогою фахівця. Якщо розглядати, що можна зробити самостійно, то цікавою буде така вправа.

Складіть на папері список із щонайменше 20 пунктів того, що вам дуже подобалося робити в дитинстві. Це може бути:

лазіння на деревах;
малювання;
гра з м’ячем;
плавання;
читання казок;
ловля метеликів тощо.

Подивіться уважно на список і запитайте себе, що з цього вам хотілося б зробити зараз, коли ви дорослий? А якщо хочете, то й зробіть, щоб потішити свою внутрішню дитину, дати їй те, чого вона потребує. Це допоможе навчитися слухати її і налагоджувати з нею зв’язок.

Пам’ятайте, що через допомогу своєму внутрішньому ви позбуваєтеся старих ран і травм, повертаєте у своє життя радість.