Перфекціонізм – це таке явище, яке притаманне кожній людині, просто різною мірою. В одних його зовсім трохи або в міру, в інших він перекриває собою все інше, змушуючи бажати бути ідеальним в усьому і бачити навколо себе виключно досконалі речі. У певних ситуаціях і сферах життя він корисний, але в інших у ньому все ж таки більше від прокляття. Чому так і що з цим робити – розбираємося.
Слово перфекціонізм відносно не нове. Його первісне значення – внутрішнє вдосконалення, розвиток талантів і здібностей загалом. Зараз цей термін розуміють значно ширше: прагнення виводити результати своєї будь-якої діяльності на найвищий рівень, тобто бути досконалим, діяти досконало, наповнювати простір навколо себе досконалістю.
Стосуватися перфекціонізм може як усього, так і лише якоїсь конкретної сфери, значущої для людини.
Досить часто цю рису характеру розглядають як певний гарант успіху, а слідом за ним і щастя. І це хибна думка, адже бути перфекціоністом і бути успішним/щасливим – це не одне й те саме.
Перфекціонізм як проблему почали розглядати приблизно з 1960 року. У цей період почали лунати заклики відрізняти тих, хто має здорову мотивацію і завзятість, і хто адекватно дивиться на свої можливості, від тих, чиє прагнення до ідеалу хворобливе, а оцінка власних можливостей неадекватна, завищена. Відтоді перфекціонізм і почав сприйматися або як дар (здоровий підхід), або як прокляття (нездорове прагнення до ідеалу).
У першому випадку він буде ознакою наявності лідерських якостей, відмінної працездатності, високої активності та невичерпної мотивації для досягнення намічених цілей. Цілі при цьому можуть бути важкодосяжними, але реальними, вони приноситимуть задоволення, як і шлях до них. Здоровому перфекціоністу притаманна висока самооцінка.
У другому випадку він несе невротичний відтінок і народжується зі страху перед неуспіхом або відкиданням, а прагнення до ідеального перетворюється на ідею фікс. При цьому сама людина ніколи не буде задоволеною, адже від самого початку прагне недосяжного в спробах показати свою значущість і заслужити повагу та любов. Шлях до мети буде схожий на самокатування. Перфекціоністу-невротику притаманна занижена самооцінка і невпевненість у собі.
Запідозрити, що серед рис характеру є перфекціоніст можна за такими параметрами:
Перфекціоністи схильні переробляти кожну дрібницю, постійно сумніватися у виконаному і практично нездатні відчувати задоволення від того, як усе виходить – їм постійно здається, що результати недостатньо хороші. Це також призводить до складнощів в адаптації до змін.
Надмірність у прагненні до досконалості нерідко призводить до самотності, адже вимоги до партнерів завищені, а подекуди й зовсім нереалістичні. Замість співпраці перфекціоніст зазвичай обирає суперництво, що також не сприяє добрим стосункам з оточуючими. На додачу до всього постійне «шліфування» відбирає багато часу, практично не залишаючи його на те, що справді важливо і потрібно.
Перфекціоністи – це ті, хто зазвичай дивляться назовні, але не вміють дивитися на себе і свій світ усередині, вони не вміють казати: «Я прекрасний таким, який є». Вони орієнтовані шукати ззовні те, до чого треба прагнути, але не знають як бути уважним до себе, приймати і любити себе.
Цікаво, що перфекціонізм частіше спостерігається в тих, хто обрав інтелектуальну діяльність.
Беруться вони з сімей, у яких спостерігався дефіцит безумовної любові. Тобто батьки проявляли тепло, увагу і любов до своєї дитини тільки тоді, коли вона, на їхню думку, на це заслужила (найчастіше враховувалися тільки великі досягнення, а дрібні пропускалися). І при цьому обов’язково вказували на всі помилки і невдачі (саме всі, навіть найкрихітніші), постійно порівнювали її з іншими, що «ось той зробив добре, а ти погано, але ти повинен, це обов’язково потрібно зробити». Тобто критики їй дістається неабияк, а ось похвали, визнання і любові – зовсім крихти. Прагнення до ідеалу і цілеголізм тут є способом отримати недоотриману любов, визнання.
Про те, як зцілити рани з дитинства, розповідає ця книжка. Вона є й українською.
Іноді причина схильності до перфекціонізму лежить у тому, що дитина зростала в бідній сім’ї й батьки, не бажаючи повторення їхнього сценарію, змалечку орієнтували її на певні критерії успіху (на їхню думку), яких вона прагнутиме все своє життя.
Ще один варіант, чому ідеал стає ідеєю фікс – це ОКР, тобто обсесивно-компульсивний розлад, тобто невроз нав’язливих станів. По суті людина намагається привнести в навколишній простір якомога більше порядку, системності, акуратності та симетрії, вибудовуючи і розташовуючи все максимально бездоганно.
Перфекціонізм – це свого роду залежність, а з нею ефективно і дбайливо працює арт-терапія. Цей курс навчить, як це робити.
З хорошого в ньому те, що:
Поганого в ньому більше:
Тобто в ньому все ж таки більше від прокляття, ніж від дару.
Перфекціоністи вкрай рідко бувають щасливими, тому що в більшості випадків вони орієнтовані не на те, щоб робити добре, а на те,
щоб доводити до ідеалу, який найчастіше недосяжний або зовсім не потрібен.
Тому з такою рисою характеру як перфекціонізм варто працювати, а для цього:
А ще почитайте нашу статтю «Зроблене краще за ідеальне» – вона добре доповнює цей матеріал.
Щоб отримати унікальні статті та техніки підпишіться на нашу корисну розсилку. А прямо зараз ми даруємо вам "Словник арт-терапевта":