Аутоагресія: причини, симптоми, ознаки

• Самопошкодження: що це і як проявляється?
• Чому так виходить?
• Хто у групі ризику?
• Що робити?

Самокритика корисна, коли дозволяє працювати над помилками і собою загалом, тверезо оцінюючи себе зі сторони. Але іноді вона набуває патологічного характеру, переростаючи в аутоагресію. Чому і як це відбувається — розбираємося.

Самопошкодження: що це і як проявляється?

У психології аутоагресія — це свідома або несвідома діяльність деструктивного характеру, спрямована проти себе. Це один із видів девіантної поведінки.

Людина починає шкодити собі, завдаючи порізів, виснажуючи себе жорсткими дієтами аж до анорексії, або стає схильною до суїциду. Вона може усвідомлювати, що злиться на себе і розуміє, що робить, або не розуміє цього. У такому випадку нещасні випадки, конфлікти, що закінчуються бійкою, або хвороби (наприклад, робота без відпочинку, що призводить до виразки шлунка) здаються випадковістю.

Аутоагресія — це не завжди активні дії з нанесенням собі травм. Вона також може проявлятися через:

• зловживання алкоголем;
• небезпечне водіння, що провокує ДТП;
• тягу до наркотиків;
• ризиковану поведінку (наприклад, перехід дороги без огляду).

Такі дії, як переїдання або куріння, також відносяться до аутоагресії. Інколи вона проявляється у вигляді психосоматики: людина накопичує негативні емоції, які згодом призводять до хвороб (найчастіше це захворювання серцево-судинної системи або шлунково-кишкового тракту).

З психосоматикою добре працює арт-терапія. І про це в нас є курс.

Симптоми селфхарму можна розділити на кілька груп:

• залежності від хімічних речовин (від тютюну, алкоголю, наркотиків);
• нанесення собі ушкоджень (обкушування нігтів, закушування до крові губ, зривання кірок на ранках, що гояться, видавлювання і розколупування прищів, нанесення собі опіків і порізів);
• отруєння токсинами (лікарськими та отруйними речовинами);
• самозараження (цілеспрямоване внесення в організм патогенів);
• психічна аутоагресія (самоприниження, упевненість у власній неповноцінності, неспроможності, винуватості у всіх бідах);
• соціальна (аморальна або провокаційна поведінка, відокремлення себе від суспільства і зарахування в ізгої).

Для нападів характерні:

• дратівливість;
• самобичування;
• неусвідомлене або свідоме бажання опинитися в небезпечній для життя ситуації;
• відмова від їжі або ж навпаки, переїдання;
• вчинення протиправних або асоціальних вчинків навмисне.

Суїцидальні нахили, думки та дії є крайньою формою самоагресії. Важка форма – ушкодження вимагають госпіталізації або призводять до каліцтва чи інвалідності.

Діагностувати аутоагресію можуть тільки фахівці після обстеження та вивчення особливостей емоційно-особистісного характеру.

Чому так виходить?

Оскільки сама аутоагресія за своєю природою різна, то і причини, що викликають її, також будуть різними:

• унаслідок дотримання моральних норм і правил агресія і гнів не випускаються назовні, а спрямовуються на себе, щоб хоча б так дати їм вихід;
• через почуття провини людина карає сама себе з метою на певний час відчути полегшення. Іноді почуття провини викликане чужими маніпуляціями, зокрема батьківськими («Це ти – причина мого інфаркту», «Я віддала/віддав тобі все своє життя» тощо). Діти можуть і самі вигадати собі відповідальність за те, на що впливу не мають, наприклад, за те, що шлюб батьків виявився нещасливим. Позбутися почуття провини назавжди допоможе ця книжка;
• спосіб привернути до себе увагу, домогтися від інших допомоги, співчуття (прагнення до маніпуляції). Свій внесок робить і те, що в нашому суспільстві не прийнято просити допомоги і не прийнято виставляти на показ свою слабкість. Самоушкодження тут виступає проханням без слів, можливістю чинити тиск;
• зорові та слухові галюцинації, деякі психічні захворювання також можуть стати причиною нанесення собі травм.

Якщо говорити про зовнішні причини, то це:

• деструктивне виховання;
• насильство як фізичне так і психологічне;
• порушення соціалізації;
• критика і надмірно високі вимоги в дитинстві;
• заборона на вираження емоцій;
• часті сварки батьків;
• цькування і приниження в школі;
• невдачі та конфлікти, пов’язані з роботою або ж із друзями чи рідними (наприклад, негативні емоції є, але їх не можна проявити через те, що це небезпечно чи незручно).

Якщо говорити про внутрішніх, то це люди:

• з високим рівнем емоційності;
• неврівноважені;
• відлюдькуваті;
• ті, що покладають надто великі надії на суспільство.

Вони схильні до депресій, непогані емпати, але не здатні до відстоювання своєї думки.

І в кожному з випадків аутоагресія небезпечна тим, що навіть несерйозна спроба наразити себе на ризик може обернутися реальним нещасним випадком, випадком, коли ситуація вийде з під контролю, призвівши до травми або навіть до завершення життя.

Хто у групі ризику?

Найбільше схильні до селфхарму імпульсивні та нестійкі емоційно. Їм складніше впоратися зі спалахами гніву, навіть якщо вони спрямовані на них самих.

Також нерідко самоушкодження трапляється в тих, хто поступливий, тихий, дисциплінований, беземоційний, стриманий, завжди тактовний.

Насправді за зовнішнім спокоєм, їхні емоції нікуди не діваються, вони накопичуються всередині, поки не виливаються в психосоматичні захворювання. Такі люди самі створюють собі хвороби і роблять це неусвідомлено.

У групі ризику також ті, в чиїй сім’ї стояла заборона на висловлення невдоволення чим-небудь і на обговорення стосунків. Тут також емоції шукатимуть вихід через шкоду собі.

Примітно, що до селфхарму більше схильні чоловіки.

Що робити?

Зазвичай робота із самоагресією передбачає роботу з психологом/психотерапевтом. Людина вчитися випускати свої негативні почуття прийнятним у соціумі та безпечним шляхом, розуміти, що відчувати будь-які емоції нормально, приймати їх. Адже якщо навчитися не збирати, а висловлювати їх правильно, так, щоб не було шкоди ні іншим, ні собі, то для аутоагресії причин не залишиться.

Людина вчитися слухати себе, а не зациклюватися на обов’язку, бути доброю насамперед для себе, любити себе та бути до себе уважною, розв’язувати внутрішні протиріччя конструктивним способом.

У лікуванні селфхарму зазвичай використовують:

• когнітивно-поведінкова психотерапія (допомагає змінити негативні установки та підвищити рівень самоконтролю);
• групові тренінги (міжособистісна комунікація допомагає розвивати навички пошуку компромісів у конфліктних ситуаціях, відстоювання своєї позиції);
• арт-терапія (допомагає безпечно висловлювати емоції за допомогою творчості, знижувати рівень стресу).

Якщо говорити про профілактичні методи, то тут корисними будуть:

• розвиток соціальних навичок;
• підвищення стресостійкості;
• уміння «скидати пару» без шкоди кому б то не було, наприклад, під час спортивних занять;
• відпочинок, хобі та заняття творчістю.

Корисними для зміцнення психічного здоров’я будуть поради з цієї статті.