Чому зроблене краще за ідеальне?

Ось хочеться зробити щось на відмінно, але ось цей момент складний, а на це піде багато часу, тут ще доопрацьовувати і доопрацьовувати, і ось тут постаратися потрібно. А зробити середньо не хочеться, хочеться красиво, навіть ідеально. Але зараз не вийде, а значить зроблю потім, іншим разом, коли-небудь, можливо…

Знайомо?

Кожен хоча б раз (а деякі далеко не раз, можна навіть сказати регулярно) стикався з подібним. З таким ось діловим перфекціонізмом, який приводить у нікуди, губить на корені великі плани і змушує відмовлятися від перспектив. Який збирає за спиною незроблені справи і катком проїжджає по впевненості в собі.

В англійській існує гарна і проста приказка: «Done is better than perfect». Тобто, «Зроблене краще за ідеальне». І ось на цю тему ми й поговоримо.

«Ми зобов’язані зробити цю важку справу… Точніше, легку справу. Вірніше, середню, вірніше, середньо важку з домішкою важких моментів легкої справи…» (Губка Боб Квадратні Штани)

Іноді досягати успіху заважає синдром самозванця. У нас є чудова стаття про це.

До чого тут перфекціонізм?

Перфекціонізм – це прагнення до чогось ідеального, до досконалих форми і змісту, до ідеальних за своєю суттю рішення і результату.

Це настільки висока планка стандартів, що вона навіть лякає. Це слабке місце особистості і користі воно не приносить, адже задоволення від зробленого не буде ніколи, а значить і бажання починати робити справу не з’явиться.

Перфекціонізм часто зароджується в дитинстві, коли дитина постійно чує від оточуючих: «Вчитися потрібно тільки на 5», “Трійки отримувати соромно і погано”, “Четвірка – це недостатньо”.

До ознак перфекціонізму належать:

• принцип «Все або нічого». Робити щось поступово – це не про перфекціоністів. У результаті справи накопичуються і ось уже терміни давно минули. Все погано, та й настрій не дуже;
• небажання щось починати. Мені бракує досвіду, у мене не вийде або вийде так собі і як крайність: я не здатний;
• порівняння себе з іншими, тими, хто успішніший. Здається, що їхня вершина недосяжна, а отже, і пробувати не варто (ось тому ми й згадали синдром самозванця вище);
• важливі тільки помилки. Ідеальний план створено, але все чомусь іде зовсім не так, як планувалося і хотілося. І ось уже немає успіхів, є тільки невдачі.

З усім цим списком можна працювати.

«Не бійтеся робити те, що не вмієте. Пам’ятайте, ковчег побудував любитель, – професіонали побудували Титанік.» (Дейв Беррі)

Найскладніше почати, але це в будь-якому разі краще, ніж і зовсім не братися за справу. Адже щоразу ми отримуємо досвід і саме досвід дає нам змогу з часом із «так собі» перейти на рівень «відмінно».

Що тут може допомогти? Планування.

Справи сортуються за пріоритетами і термінами та розподіляються по днях. Таким чином не доведеться розриватися між ними і можна буде зосередитися на окремо взятому пункті. За такого підходу результат точно буде кращим.

А ще важливо перестати порівнювати себе та інших, адже в кожного своя дорога і вони ніяк не збігаються, а часто навіть не схожі. Зосередьтеся на своєму шляху.

Якщо й хочеться з кимось порівнювати, то краще порівнювати себе з собою – себе вчорашнього з собою сьогоднішнім, і не забувати хвалити за досягнення та успіхи.

Що робити зі страхом помилок?

«Робиш – не бійся, боїшся – не роби.» (Чингісхан)

Боятися абсолютно нормально. Робити помилки теж. Помилки – це цінний і дуже корисний досвід, який допомагає розвиватися.

То як його перемогти?

Його не потрібно перемагати, з ним потрібно не боротися, а просто прийняти. Страх може стати хорошим другом і для цього потрібно визначити його природу і зрозуміти, з якою метою він нам знадобився.

Без страху людство б не вижило. Це захисний механізм, що рятує від небезпеки.

Звісно, складно уявити, що звіт по роботі стане загрозою виживанню. Але ми боїмося, все одно боїмося провалу, того, що завдання виконано погано і будуть наслідки. Але чи так це страшно?

«Якщо справи йдуть погано – не ходи з ними.» (Елвіс Преслі)

Якщо дивитися з боку провалу, то страшно, а якщо подивитися з боку досвіду, то все гаразд.

Навчитися зміщувати фокус складно. Допомогти подружитися зі страхом допоможуть такі запитання:

• чому з’явився страх;
• що його викликає;
• що буде, якщо провал все-таки станеться.

Відповіді допоможуть зрозуміти, що після провалу цілком можна рухатися далі. Ба більше, він забудеться.

Ще однією корисною технікою боротьби зі страхом є техніка «Ну і що?». Вона допомагає знецінювати помилки. Сталося щось? Поставте собі це запитання й уважно прислухайтеся до себе. Відповіддю часто стає, що все не так уже й погано.

А що ж з его?

У нашому бажанні робити все ідеально часто ховається наше власне его. Воно нашіптує нам, що якщо щось зроблено неправильно, то наслідки не змусять себе чекати, що вони будуть для нас, для ще когось, для всього світу. Але ж планета крутитися не перестане, світ продовжить своє існування і наші помилки вже точно не стануть причиною його руйнування.

Тому, якщо треба щось зробити, потрібно просто почати робити і замість «відшліфовування» кожної дрібниці продовжувати рухатися вперед. І все вийде.

«Якщо хочеш щось робити – роби, а не стрясай повітря!» (Доктор Грегорі Хаус)