Меланхолія: що це і як із цим боротися

• Трохи історії
  
• Меланхолія: симптоми
• Чому виникає меланхолія?
• Чи можна її вилікувати?
• Профілактика

Меланхолія – це одна з найбільш представлених емоцій у мистецтві. Вона немов підносила над натовпом, перетворювала людину на творця, падати в її обійми навіть було чимось приємним. Недарма меланхолійний тип характеру був супутником багатьох геніїв і великих героїв. У Середні віки меланхолію навіть називали «святою хворобою», але зараз вона відома як депресія.

Трохи історії

Гіппократ на початку IV століття до н.е. висуває теорію про те, що людське тіло містить у собі 4 компоненти: кров, мокротиння (флегму), жовч чорну та жовту. Від того, який із них переважає, залежить і настрій, характер людини. Коли чорної жовчі багато або мало, виникає відчуття смутку, незрозумілої пригніченості або навпаки, люті. Подібний настрій бере свій початок у селезінці (англ. spleen), темному органі. Зараз слово «сплін» є синонімом меланхолійного стану, смутку.

Насправді описувані Гіппократом кров, мокротиння і жовта жовч існують, а ось чорної жовчі в тілі немає, вона є метафорою, вигадкою, плодом уяви.

У Середні віки меланхоліків називали «діти Сатурна», бо вважали, що вони зазнали шкідливого й похмурого впливу планети Сатурн.

Деякий час меланхолія була в моді, але до початку XVII століття її популярність дещо вщухла. Її все більше стали представляти як алегорію смерті.

Одним із найхарактерніших зображень меланхолії, яке зародилося ще в ті далекі часи, але знайоме кожному й донині, є людина, яка медитує, втративши голову рукою. Найчастіше таку позу можна зустріти на надгробних стелах.

І якщо спочатку словом меланхолія позначали природний настрій людини, то згодом воно набуло й іншого значення – так стали називати хворобу, пов’язану з божевіллям і геніальністю. У XVIII столітті такий діагноз міг стати причиною відправлення до спеціальних лікарень і притулків для ізоляції від суспільства та лікування. Її вважали важкою недугою, небезпечною формою помутніння розуму.

У XIX столітті її остаточно визнають захворюванням і нарікають «ліпеманією».

У сучасному світі меланхолія позначається як депресія, а точніше – один з її різновидів.

Більше про депресію ми розповідаємо в цій статті.

Меланхолія: симптоми

Її виникнення не залежить ні від статі, ні від соціального статусу, ні від віку, ні від будь-яких інших особливостей людини. Проте до її впливу більше схильні жінки, а якщо дивитися на вік, то юнацтво та період після 50 років також відзначені частішою появою такого стану.

Основними симптомами меланхолії прийнято вважати:

• втрату уваги: перемикання з одного на інше дається важко, як і збереження в пам’яті інформації;
• загальмованістю;
• фрустрацією: дрібниці різко починають здаватися великими проблемами, думки постійно крутяться навколо них;
• зниження фізичних потреб: у людини падає апетит тощо;
• ангедонію: те, що раніше радувало, більше радувати не здатне;
• байдужість, навіть щодо близьких;
• сонливість і занепад сил;
• зниження працездатності, рухової та інтелектуальної активності;
• самозвинувачення і самобичування;
• зниження самооцінки;
• глибокий песимізм;
• поганий настрій: людину часто долає безпричинна туга, дратівливість, пригніченість, бажання відгородитися від інших, страх.

Коли вона тільки розвивається, людина втрачає здатність помічати розмаїття довкола, їй часто бракує часу, вона надмірно метушлива, цілковите неробство та бажання якнайшвидше закінчити з роботою змінюють одне одного по колу.

Якщо ці симптоми помічені, то вони мають насторожити, але остаточний діагноз все одно ставить лікар.

Без лікування симптоми будуть тільки погіршуватися, а хвороба набуде хронічного перебігу. Самолікування можливе, але дається непросто. Нерідким ускладненням меланхолії є думки суїцидального характеру.

Чому виникає меланхолія?

Причин для її появи багато і у хворих часто знаходять одразу кілька етіологічних чинників. Найпоширеніші – це:

• патології соматичного характеру: постійний дискомфорт, болісні та інші неприємні відчуття в тілі стають причиною негативних почуттів;
• алкогольна та наркотична залежність, а також ігроманія;
• тиск громадськості, розбіжність соціального статусу з оточенням;
• психологічні проблеми: проблеми в сім’ї, з друзями;
• старість: тіло дедалі більше дає збої, людина усвідомлює, що життєвий шлях закінчується і багато чого вже не зробити;
• фобії;
• комплекс неповноцінності;
• спадковість.

Чи можна її вилікувати?

Раніше для її лікування використовували кровопускання та електрошок. Добре, що ці часи позаду. Нині меланхолію лікують комплексно і без подібних крайнощів, використовуючи такі принципи:

• не тільки ліки. Препарати лише допомагають, але не виліковують, тому важливим буде змінити спосіб життя, додавши до нього більше фізичної активності;
• соціальна підтримка. Це може бути і спілкування з близькими, і відвідування спеціальних тренінгів;
• відпочинок і харчування. Баланс і раціональність у їжі та достаток у сні – важливі складові одужання, бо допомагають позбутися швидкої стомлюваності, підвищеної дратівливості;
• психологічна допомога. Фахівець допоможе поліпшити навички подолання різних труднощів, змінити модель поведінки, підвищити адаптацію та стресостійкість. Особливо хороші результати дає арт-терапія. Вивчити теорію та практику з неї можна тут.

В целом прогнозы в лечении очень оптимистичные.

Профилактика

В какой-то мере она немало перекликается с тем, что используется для лечения и состоит в:

• повышении двигательной активности и умеренных занятиях спортом;
• соблюдении здорового питания;
• потреблении доброго и хорошего контента (фильмы, музыка, фото, тексты);
• общении с позитивными людьми;
• занятиях хобби и увлечениями, дарящими приятные эмоции;
• работе над собой (во многом будет полезна книга с практиками трансформации).