Метод експозиції КПТ: суть методу

• Що являє собою метод експозиції?
• Негативні сторони експозиції
• Як проводиться техніка експозиції?

Існує досить багато психотерапевтичних методик, спрямованих на роботу з тривогою і фобіями. Але навіть серед них є такий, який особливо виділяється, бо є одним із найбільш емоційно сильних. Він простий, дає змогу подивитися в обличчя своїм емоціям, але при цьому залишитися в безпечних умовах. І це метод експозиції.

Що являє собою метод експозиції?

Експозиційна терапія являє собою метод, який повністю емпірично підтверджений. Він належить до КПТ (когнітивно-поведінкової психотерапії) і використовується для лікування від:

• фобій/тривоги;
• ПТСР (з ПТСР також дуже добре працює арт-терапія);
• панічних атак;
• соціальної тривожності та інших розладів.

Ґрунтується він на принципі конфронтації з патологічною поведінкою, почуттями і думками пацієнта і допомагає йому змінити власні деструктивні/негативні реакції на конкретні ситуації/стимули.

Тривожні розлади певною мірою підтримуються тим, що людина уникає того, що її лякає. Завдання терапевта під час застосування методу експозиційної терапії полягає в тому, щоб допомогти клієнту за допомогою систематичних зустрічей з речами, що лякають його, подолати страх.

Стикаючись із ними раз у раз, але в безпечних умовах, мозок починає пристосовуватися і звикає до того, що страшні наслідки насправді малоймовірні, а стрес від зіткнення з тригерами перебуває в рамках такого, який можна терпіти і з ним цілком можна миритися. У такий спосіб руйнується патерн уникаючої поведінки, а когнітивні спотворення на кшталт катастрофізації та переоцінки ймовірності втрачають свою силу. Також розвиваються більш адаптивні способи реагування на страшні речі.

Як приклади застосування експозиції можна навести такі:

• той, хто боїться висоти, може розглядати фото висоток і навіть відвідувати високо розташовані місця;
• той, хто пережив травматичні події, може відтворювати ситуації, пов’язані з ними тощо.

Терапевт веде клієнта через експозицію, забезпечуючи середовище підтримки та безпеки і повторюючи процедуру «віч-на-віч» зі страхом доти, доки тривожні реакції не стануть менш інтенсивними. При цьому може використовуватися проведення методу в реальності (in vivo) або в уяві (in vitro).
Також існують варіанти експозиції для думок і для тілесних відчуттів (їх ще називають інтероцептивні).

Цікаво те, що експозицію можна поєднувати з іншими техніками, наприклад, когнітивною реконструкцією, нервово-м’язовою релаксацією, рескриптингом, дихальною гімнастикою, щоб чіткіше і гнучкіше підбирати терапію під кожного пацієнта.

Негативні сторони експозиції

Попри те, що це дуже робочий метод, застосовують його не дуже часто. Для цього є кілька причин.

Причина 1: страх клієнта.

Клієнтам складно зважитися на таку терапію, до того ж проходження через неї вимагає певної стійкості, а також глибокої довіри до терапевта.

Причина 2: страх самого фахівця.

Він може побоюватися, що пацієнтові забракне витримки через надто велику кількість негативних переживань, що засмутить клієнта і навіть може призвести до руйнування терапевтичних стосунків. Страх терапевта також може сприяти тому, що лікування буде субтерапевтичним, тобто недостатньо інтенсивним для того, щоб домогтися потрібної реакції, а значить і неефективним.

Причина 3: міфи.

Міфи про експозицію говорять про те, що:

• цей метод може призвести до посилення тривоги;
• така терапія небезпечна тощо.

Але ж зіткнення віч-на-віч зі своїм страхом не може бути на 100% комфортним і безпечним, адже неприємні відчуття і моменти все ж будуть. Це потрібно розуміти і бути готовим до цього.

Як проводиться техніка експозиції?

Інструкція до цієї техніки має такий вигляд:

1. визначення тривоги/страху.

2. Створення ієрархії того, що тривожить. Це можуть бути ситуації, думки, об’єкти. Працювати з ними потрібно буде поетапно, тобто один за одним.

3 Вивчення технік, спрямованих на релаксацію (дихальні техніки, медитація усвідомленості та інше, також можуть використовуватися копінг-стратегії). Вони допоможуть тримати під контролем тривогу, яка може виникнути в процесі.

4. Робота з тим, що найменше турбує зі списку ієрархії. Залежно від того, що це, можливі варіанти відвідування страшного місця, перегляд відповідних картинок/фото, уява ситуації та інше.

5. Регулярні вправи. Постійна практика необхідна, бо саме вона є тим, що допоможе з часом зменшити занепокоєння.

6. Оцінка рівня тривожності. Вона має супроводжувати кожну вправу і проводитися за шкалою від 0 до 100, де 0 – занепокоєння відсутнє, 100 – присутнє сильне занепокоєння. Це корисно для відстеження прогресу.

7. Рух по ієрархії знизу вгору, тобто від слабкого до сильного. Щойно тривога до того, що зараз відпрацьовується, стає меншою, можна переходити до пункту наступного.

8. Наполегливість і терпіння. Щоб домогтися результату, потрібен час. Іноді прогрес може бути швидким, а іноді зовсім повільним. Але наполеглива праця обов’язково призведе до поліпшень, головне, не зупинятися і продовжувати.

9. Підтримка прогресу. Навіть коли шлях пройдено, важливо періодично повертатися до того, що колись турбувало. Це допоможе в закріпленні досягнутого і запобіганні повернення тривоги/страху.

Експозиція проводиться з терапевтом, оскільки він забезпечує керівництво процесом, дає підтримку і коригує, зводячи загрози до мінімуму і забезпечуючи потрібну терапевтичну інтенсивність. Метод не має на увазі «стрибок у воду» з розбігу і без уміння плавати, він має на увазі поступовий рух від простого до складного і за правильного підходу демонструє високу ефективність.

А якщо вам складно зважитися діяти, то радимо почитати цю книгу).