Перфекціонізм і синдром відмінника: зв’язок і відмінності

• Коротко про перфекціонізм
• Коротко про синдром відмінника
• Синдром відмінника і перфекціонізм: звідки вони беруться?
• То в чому ж відмінності?

Перфекціонізм і синдром відмінника на перший погляд здаються синонімами, адже люди і з першим, і з другим прагнуть стати кращими в тому, чим займаються. Але насправді між цими поняттями є відмінності, хоча й схожості чимало. Розглянемо та порівняємо їх, щоб розібратися, що до чого.

Коротко про перфекціонізм

Він являє собою переконання, що ідеал досяжний, а все не ідеальне приймати не можна. Для перфекціоністів вкрай важливо виконувати завдання максимально добре, доводячи результат до досконалості.

При цьому перфекціонізм може бути нормальним (здоровим) і невротичним (патологічним).

У першому випадку рамки цілком реалістичні, оцінка себе здорова, а результат роботи приносить радість.

У другому людина прагне до ідеальних, але водночас недосяжних результатів. Її стандарти надзвичайно завищені, все завжди не так, немає гнучкості мислення, є тільки зацикленість на досконалості.

Перфекціоністи – це люди, які постійно прагнуть ідеалу. Прагнуть настільки, що тільки результат для них і важливий – він буває або ідеальним, або провальним, без компромісів і середин.

Таке ставлення до завдань нерідко породжує прокрастинацію, адже якщо досконалість від самого початку недосяжна, то взятися за завдання буде складно, оскільки в його виконанні немає сенсу.

Поки перфекціонізм залишається в здорових рамках, то в ньому немає нічого поганого, але якщо він проникає в усі сфери життя і всі справи, стає нав’язливою ідеєю і головним сенсом – це погано. Патологічний перфекціонізм є по суті тривожним і невротичним розладом, що перешкоджає отриманню задоволення від будь-якої діяльності, не дає змоги розподіляти зусилля грамотно та підлаштовуватися під зміни, не дає розслабитися.

Перфекціоністи надто багато часу приділяють аналізу навіть найдрібніших деталей і оцінці якості виконання, через що нерідко не вкладаються в терміни або створюють умови для конфліктів.

Більше про перфекціонізм ми розповідаємо в цій статті.

Коротко про синдром відмінника

Насправді такого терміна не існує у професійній психологічній літературі. Проте він вважається різновидом перфекціонізму і використовується щодо людей, які прагнуть виконати свою роботу ідеально, а також:

• мають надмірну залежність від чужої оцінки;
• перебільшують наслідки зроблених ними помилок;
• прагнуть до бездоганності навіть там, де в цьому немає потреби;
• покладають на себе надмірну відповідальність;
• вкрай чутливі до чужого успіху і сприймають його як свій власний провал;
• не вміють отримувати радість від своїх досягнень і перемог.

Це дуже схоже на опис перфекціоніста.

Підняти свою самооцінку і навчитися не звинувачувати себе допоможе ця книга.

Синдром відмінника і перфекціонізм: звідки вони беруться?

Наше пізнання світу і набуття потрібних навичок із самого раннього віку супроводжується і коригується зворотним зв’язком з оточуючими: ми вчимося говорити, ходити, одягатися і загалом обслуговувати себе, спілкуватися. Потім дитина йде до школи і оцінювання, коригування та заохочення продовжуються, тільки вже як елементи системи освіти.

І все було б добре, якби водночас у сім’ї дитини були конструктивні моделі комунікації та взаємодії: тобто її любили без жодних умов, підтримували в її інтересах, пробах і навіть під час здійснення помилок.

Але найчастіше картина зовсім інша: дитина потрапляє у фокус уваги батьків тільки тоді, коли вона поводиться добре, чогось досягає і заслуговує на «нагороду». Така зв’язка закріплює переконання, що потрібно все робити на 5, щоб бути поміченим і отримати похвалу, що старання – це правильно і добре. Сама п’ятірка стає запорукою отримання такого важливого ресурсу, як увага і визнання. А мінуси й обмеження, які супроводжують до неї шлях, починають сприйматися як щось незначне.

У результаті виробляється звичка прагнути до ідеалу незважаючи ні на що. Тільки от світ не ідеальний і в тому, щоб усе доводити до досконалості, немає потреби. Але закладені й вирощені з дитинства переконання виявляються сильнішими за раціональність.

Щоб розуміти дітей краще, допомагати їм формувати здорову особистість і рости успішними, корисно буде пройти цей курс.

Так в чому ж відмінності?

Сам по собі перфекціонізм має багато облич, компонентів і проявів. У кожної людини він свій. І це реальний термін.
Синдром відмінника не є реальним терміном, хоча його і відносять до різновиду перфекціонізму. Під ним мають на увазі поведінку, за якої наголос робиться на чужу оцінку наших досягнень, на те, щоб бути хорошим для інших. Тобто відмінник – це той, кому оточуючі поставили «відмінно».

Якщо порівнювати, то перфекціоніст дивиться на себе, а синдром відмінника змушує дивитись на себе чужими очима та отримувати визнання і хороші оцінки від інших. Людина з таким синдромом може бути дуже успішною, але сама себе вважатиме невдахою, нездарою.

Перфекціонізм – це потреба в ідеальних результатах. Синдром відмінника – це потреба в любові.

Також перфекціонізм – це фокус на справі та результаті, а синдром відмінника – це чужа оцінка і не важливо, як було виконано справу.