Психологічна тактика супроводу людей із важкими захворюваннями

• Актуальність психологічної підтримки людей із важкими захворюваннями
• Психологічна допомога: етапи та напрямок роботи
• Психологічний супровід тяжкохворого: нюанси

Кожен хворіє по-своєму. І далеко не завжди хвороба протікає важко саме через діагноз. Іноді «важкості» їй додає ставлення самої людини до своєї хвороби та ставлення її рідних, оточення до неї. Свою роль тут відіграють і:

• характер самого захворювання, те, наскільки швидко воно розвивається і наскільки гостро;
• психологічна обстановка;
• особистість людини і її стосунки з оточуючими;
• те, які у хворого уявлення про захворювання;
• характер обраного лікування.

Усе це непросто і потребує великої роботи. Ну а результатом стає підвищення якості життя і часто вже це зовсім немало.

Актуальність психологічної підтримки людей із важкими захворюваннями

Будь-яке захворювання відбивається на психіці. І що воно важче, то більший стрес спричиняє, який без спеціалізованої допомоги може стати причиною цілої низки психічних розладів:

• депресій;
• тривожних розладів;
• соціальних дезадаптацій тощо.

Статистика чітко демонструє, що психологічна підтримка, яка доповнює основне лікування, чудово знижує рівень стресу. Крім цього, вона дає змогу:

• отримати пацієнту більше інформації про аспекти захворювання, а отже, краще розуміти, що відбувається і як це може позначатися на житті;
• знизити емоційне напруження;
• підвищити ефективність основної терапії.

Психологічна допомога: етапи та напрямок роботи

Починати психотерапевтичну допомогу слід якомога раніше, і найкраще, якщо її розпочато ще на етапі встановлення діагнозу. Щодо напряму роботи, то тут він не один, а одразу три: сам пацієнт, його родина, а також медичні працівники.

На пострадянському просторі наявність у лікарні психолога вважається деякою надмірністю. Але це закостеніле упередження потроху відходить у минуле, а ставлення змінюється. Проте робота саме з медичним персоналом все ще ускладнена, як для корекції спілкування з тяжкохворим пацієнтом, так і для профілактики вигоряння і вторинної травматизації співробітників.

Варто враховувати, що перед тим, як почати працювати з клієнтами, особливо з тими, чий діагноз передбачає низький відсоток виживання, психологу необхідно серйозно опрацювати власне ставлення до теми смерті.

Важке захворювання – це теж горе, а отже, хворому доведеться пройти 5 стадій прийняття свого стану і становища. Вони можуть бути різними за часом, їхній порядок може змінюватися, якісь можуть повторюватися, а якісь «випадати» зі списку. У будь-якому разі психологічна підтримка починається з того, щоб допомогти зрозуміти пацієнтові, що з ним відбувається.

Стадія 1. Шок (заперечення).

Звістка про важку хворобу найчастіше викликає в людини шок, заперечення. Їй не хочеться вірити, що це все стосується її, сталося саме з нею. Те саме стосується і її близьких – їхня реакція буде такою самою. Усі разом вони переживають болючий удар, відчувають сильне потрясіння, які виражаються через: ступор, бездіяльність, апатію. Гальмуючи бурхливі процеси збудження та емоцій, психіка захищається, що дає змогу знизити рівень напруги. Це нормально. І тут потрібно дати час усвідомити те, що відбувається, прийти до тями.

Дуже важливо, щоб сім’я трималася разом, близькі були поруч, були уважні до стану хворого, адже шок нерідко швидко переходить у наступну стадію – істерику, агресію, сильні емоції.

Стадія 2. Агресія (істерика).

Хворий може виплеснути сильні емоції не тільки на близьких, а й на лікаря, який поставив діагноз, на решту медичного персоналу і навіть на випадкового зустрічного.

Впоратися з таким станом можуть допомогти методики з цієї статті або інші техніки арт-терапії, спрямовані на зниження рівня стресу і безпечне вивільнення емоцій.

Часто людині потрібно просто дати виговоритися і в такий спосіб винести назовні свої переживання, страхи, обурення, перейшовши з гострої фази в більш спокійну.

Дуже важливо отримувати психологічну підтримку не тільки від фахівця, а й від рідних. І важливо це на будь-якій стадії прийняття і після.

Стадія 3. Торг (угода).

На цій стадії хворий робить спроби якось домовитися із самою долею або ж із Богом. Це може виражатися в щоденних ритуалах на кшталт «якщо я буду це регулярно робити, то хвороба просто піде». У цьому є чимало віри в краще і її варто підтримувати, підкріплювати позитивною інформацією, книжками/фільмами, що надихають.

Варто пам’ятати, що окрім віри в краще, важливо продовжувати й чітко дотримуватися призначеного лікування, тобто не чекати дива, а діяти. Тактика вичікування до доброго не приведе і є прихованим відчаєм, несвідомою відмовою від боротьби. У цьому випадку відчай потрібно робити явним, щоб трансформувати його в мотивацію дотримуватися лікування та інших лікарських рекомендацій.

Стадія 4. Депресія.

Для цієї стадії характерне усвідомлення тяжкості ситуації, а слідом за цим і втрата надії. Людина може стати замкнутою, нічого не хотіти і не чекати.

Близьким у цій ситуації важливо максимально демонструвати, що хворий не один, що в боротьбі з горем поруч із ним є ті, хто його підтримує, хто поруч. Не можна ігнорувати почуття пацієнта, потрібно про них говорити.

Важливо не намагатися зарядити людину надлишковим оптимізмом, це може викликати в неї відчуження, пригніченість, відчуття, що її ніхто не розуміє.

Людині в депресії потрібно дати можливість просто спілкуватися, без стогонів і розрад, з тими, хто їй приємний. Потрібно дотримуватися режиму, обов’язково будувати щоденні плани.

Добре з тяжкохворим і його близькими працює групова терапія. В окремих випадках потрібне призначення антидепресантів.

Життя змінюється не тільки у хворого, родичам також доводиться підлаштовуватися під нові реалії, іноді аж до зміни роботи або повного звільнення. У цьому разі їх нерідко мучить жалість до себе, злість на обставини і навіть самого хворого, а іноді й на себе. Нерідко це все супроводжується почуттям провини за те, що:

• немає можливості допомогти;
• догляд не ідеальний;
• не хочеться бути поруч постійно, а хочеться втекти і жити своїм життям;
• хвора саме ця людина, а не вони самі.

А за провиною ховається страх, що:

• знизяться доходи, а витрати можуть їх перевищити;
• значима людина «піде», а з нею піде і багато чого, чим дорожили, що було важливим.

Усі ці почуття і страхи слід усвідомити, адже тільки так можна знизити гостроту реакції. І тут особливо цінною є робота психолога, яка допомагає швидше і дбайливіше прийти до 5-ї стадії.

Стадія 5. Прийняття.

Приймаючи свою хворобу, людина отримує можливість жити на новий лад, переглянути пріоритети і цінності, «переписати» своє життя, наповнити його новим сенсом і зробити більш значущим, більш повним, самоактуалізуватися.

Хворий вчитися жити справжнім, жити в моменті «зараз і тут».

Це складний шлях, але його реально пройти, особливо з всебічною підтримкою.

Хвороба, особливо важка, невиліковна і така, що призводить до ранньої смерті – це завжди травма. Навчитися працювати з травмою можна тут.

Психологічний супровід тяжкохворого: нюанси

Як уже писалося вище, робота психолога має починатися ще на етапі постановки діагнозу. І починається така робота з побудови простору спілкування.

Для психолога важливо приділити увагу в себе всім трьом складовим спілкування: вербальним і невербальним посилам, а також внутрішньому стану. Він має вміти правильно обирати слова і жести, не забарвлювати їх злістю, втомою, зневагою – хворий дуже чуйний до таких змін і може сприйняти їх як смертельний вирок, що призведе до різкого обриву контакту і погіршення його емоційного стану.

У пацієнта буде дуже багато запитань. І вони стосуватимуться не тільки його хвороби, а й методів лікування, варіантів допомоги, шансів на одужання або хоча б поліпшення, часу, що залишився в нього. І відповіді він може шукати будь-де, не тільки в лікаря, а й у психолога, і в знайомих, в інтернеті, у випадкових зустрічних.

При цьому варто враховувати, що не всі запитання хворого потрібно сприймати в прямому сенсі. Дуже часто вони означають зовсім інше, якщо не протилежне. Пацієнт може відгороджуватися словами, що «все нормально, спасибі», а всередині переживати бурю емоцій, серед яких розпач і страх займають найбільше місце.

Величезне значення має проінформованість людини про її хворобу та ситуацію. І робити це слід обережно, застосовуючи індивідуальний підхід.

Не слід навіювати нездійсненні надії, не слід одразу занурювати її в інформацію, якої вона боїться. Але й не слід від неї щось приховувати.

Часто більше мук викликає не страх смерті, а страх болю, інвалідності. Важкохворий дуже вразливий і хоче відчувати хоч якийсь захист, заспокоєння. І тут має бути дуже багато розмов. І найкраще, коли цей процес відбувається у зв’язці з лікарем. Але в будь-якому разі спочатку вибудовуються довірчі стосунки, і тільки потім проводиться вплив навіювального та переконливого характеру.

Слід зазначити, що для тяжкохворих, особливо для онкохворих, дуже важливий тілесний контакт (підбадьорливе поплескування по плечу, рукостискання і навіть просто дотик). Це викликано тим, що людина з «ярликом» тяжкохворий може сприйматися оточуючими як «заразна». Навіть якщо це не так. Її будуть інстинктивно або явно цуратися, уникати, щоб мінімізувати контакт, іноді аж до повного розриву стосунків. Слід опрацювати це з близькими пацієнта, щоб уникнути непорозумінь і правильно організувати емоційну підтримку.

Важке захворювання серйозно впливає на соціальні зв’язки в сім’ї, на роботі та в захопленнях. Важливо постаратися максимально їх зберегти:

• у сім’ї не відгороджувати від участі у вирішенні проблем;
• на роботі зберегти контакт із колегами;
• у захопленнях також знайти компроміси або альтернативи.

Якщо соціальні зв’язки не виходить відновити, то можна переключити хворого на такі соціально значущі цілі як:

• спілкування з родичами, особливо з молодшими;
• передачу життєвого досвіду;
• допомога в навчанні;
• заняття творчістю;
• складання родоводу і якомога більше розширити коло спілкування.

Переосмислення життя і нові цінності допомагають прийти до мудрості і деякої відстороненості, а з ними і зробити крок вище в духовному розвитку. Це принесе смиренність, терпимість і спокій, раціональність у поведінці, переорієнтацію на гідну зустріч із тим, що неминуче.

Але слід враховувати, що це не виключає реактивації депресії або нового кола стадій прийняття. Тому психологічний супровід потрібен на всіх етапах хвороби.