Психологічний розбір фільму

Складно знайти людину, яка б не любила кіно. За ті 1,5-2,5 години, поки триває фільм, ми занурюємося в те, що відбувається, відволікаємося від реальності й того, що нас тривожить.

Але психоаналіз і кіно переплетені набагато тісніше, ніж здається.

«Четвертий раз дивлюся цей фільм і мушу вам сказати, що сьогодні актори грали як ніколи.» (Фаїна Раневська)

Корисним доповненням до цієї теми буде наша стаття «Як правильно провести сеанс кінотерапії?»

Трохи історії

У 1895 році побачила світ праця Зигмунда Фрейда «Вивчення істерії», яка і поклала початок психоаналізу. Того ж року відбулася ще одна важлива подія – брати Люм’єр створили кінопроектор. Але перше і друге були пов’язані набагато пізніше, адже Фрейд особливо не цікавився кінематографом.

Цікавий факт: 1925 року З.Фрейду було запропоновано співпрацю у фільмі та гонорар у 100 тисяч доларів. Але психоаналітик без вагань відмовив голлівудському режисерові Самюелю Голдвіну.

Його послідовники не були такими категоричними. Карл Абрахам і Ганс Саш консультували режисера австрійця Пебста під час його роботи над фільмом «Секрети душі». В основу сюжету лягла запропонована ними фабула про лікування психоаналітиком імпотенції та страху ножів через інтерпретацію сновидінь. У результаті фільм дуже точно передав фрейдівські механізми роботи зі сновидіннями.

У 50-х роках кіно потрапило під пильніший погляд психоаналітиків і почала свій розвиток психоаналітична кінокритика. Такі рецензії навіть публікувалися на сторінках відомих кіножурналів.

І ось 1997 року критичні огляди на фільми почали з’являтися в «Міжнародному журналі психоаналізу», остаточно поставивши кіномистецтво в один ряд із драматургією, музикою, живописом і літературою.

З 2003 року щороку в Лондоні проходить конференція «Кіно і психоаналіз», у якій беруть участь як психоаналітики, так і режисери. Співпраця перших і других дедалі частіше зустрічається під час роботи над фільмами.

Кіно з психоаналітичної перспективи

До аналізу фільму можна підходити по-різному.

Аналіз характерів героїв і літературної історії.

Спочатку кіно аналізували, як літературний твір, і тут виникає питання: «Чи можна аналізувати тих, хто вигаданий?». Звернемося до Фрейда, який блискуче читав літературні тексти і не бачив у цьому протиріч. А ще згадаємо, що створюючи персонажа, автор часто уважно вивчає природу людської поведінки, щоб створити достовірний образ.

Аналіз відображення режисерської суб’єктивності у фільмі.

Кожен режисер – це художник. Він «пише» картину і вкладає в неї частину себе. Тому до кінострічки можна підходити з точки зору вивчення історії пацієнта (самого режисера).

Аналіз ставлення глядачів до фільму

У кожного глядача індивідуальне сприйняття фільму, ставлення до кіногероїв, а іноді навіть контрперенесення (режисер-батько, глядач-психоаналітик, а сама кінострічка-пацієнт).

Психоаналітична кінокритика часто використовує ці підходи.

Аналіз художнього вираження через фільм

Кіно, як засіб вираження, також може піддаватися аналізу. Як фільм створювався, як сприймається, яка біографія авторів, як взаємодіють герої – все це можна розбирати «по поличках».

Сни та «кінематографічні візії»

«Фабрика мрій». Знайома назва? Так з 1931 року називається американська кіноіндустрія. І це добре відображає схожість між роботою сновидіння і кінозображенням.

Психолог із Гарварду Г’юго Мантерберг ще 1916 року висунув припущення, що кінокадри краще відображають механізм мислення, ніж історії в письмовій формі.

Крім самої розповіді в кіно, є ще звуки й образи, які справляють істотний вплив, говорять безпосередньо з несвідомим. У фільмах дуже багато прихованого значення. Ми не все сприймаємо з того, що бачимо на екрані. Фокусуючись на окремих елементах, ми звертаємо на них увагу усвідомлено. Але те, що не потрапило у фокус, ми бачимо несвідомо. І в цьому механізмі дуже багато схожості зі сновидіннями.

Ще одна схожість – це регресія. Усе, що глядач чує і бачить, перебуває під контролем фільму, глядач – це пасивна роль. Занурюючись у перегляд, ми частково втрачаємо зв’язок із реальністю і цей стан можна назвати «денними мареннями».

То в чому ж полягає звернення до несвідомого через кіно? Як і в сновидіннях, вона полягає в зниженні напруги, у спробі опанувати травматичні переживання та конфлікти. При цьому зберігається безпечна дистанція і пережити моменти тривоги стає легше.

У мистецтві завжди шукали можливість розв’язати проблеми. І кіно не виняток. На екран ми проектуємо особисті, а також несвідомі страхи і потяги. Через нього ми вивчаємо себе.

Найчастіше успішними фільми стають тоді, коли збігаються з пригніченими страхами і бажаннями масового глядача. Коли вони відображають боротьбу з часом, роботу горя, нарцисичні тривоги, страхи знищення, проблеми ідентичності тощо.

У фільмах часто основними темами є:

• задоволення ідеального «Я» (гарним прикладом є Джеймс Бонд);
• задовільний розв’язок Едіпового конфлікту (романтичні фільми та бойовики, коли спостерігаючи за розвитком сюжету, ми говоримо: «Таке тільки в кіно буває»).

Кіно і гумор

У багатьох фільмах жарти є обов’язковим елементом. Навіть у картинах, що порушують серйозні теми, знайдеться для них місце.

Гумор працює на двох рівнях:

• примітивні аспекти особистості можуть побічно висловлювати свої бажання;
• моральні настанови та норми поведінки людини отримують задоволення через висміювання.

Так, у кіно насильство часто зображується применшено або ж супроводжується смішними звуками та візуалом, веселою музикою. Те саме стосується й інтимних моментів, які підносяться в ігровому контексті, спрощено або в урізаній формі.

У результаті примітивні аспекти особистості задоволені, а моральні умиротворені.

Психоаналіз з точки зору кіно

У фільмах часто можна зустріти інсценування психоаналітичних сеансів. Психоаналітики й самі не проти відобразити психоаналіз через кіно.

Художній фільм, заснований на реальному випадку, цілком можливо уявити, а ось із документальним не все так просто: реальну терапевтичну сесію не вийде показати від «А» до «Я». І тут є кілька причин:

• лікарська етика;
• пацієнт під прицілом камери не зможе розкритися, а отже, про достовірність і глибину не йдеться;
• терапевт не зможе встановити потрібний контакт із пацієнтом.

Психоаналіз нічого спільного з грою не має, це живі стосунки з високим ступенем чутливості і навіть вибухонебезпечності.

Проте психоаналіз у кіно використовувався і буде використовуватися. І хто знає, можливо, одного разу ми дійсно побачимо достовірну і повноцінну картину про нього.