Синдром маленької людини

• Як це проявляється?
• Синдром маленької людини: чому він виникає?
• Синдром Наполеона
• Чи можна подолати комплекс маленької людини?

Мрії про щось масштабне і велике бувають у кожного, але далеко не кожен вважає, що вони коли-небудь втіляться в його житті. А все тому, що відносить себе до маленьких людей, чиї дні можуть бути сповнені лише маленькими справами та вчинками. І не лише страх стоїть за цим, усе дещо складніше і носить ім’я «синдром маленької людини».

Як це проявляється?

Упізнати його можна за такими думками і словами:

• Моя думка не така важлива, як думка інших, тому я краще не буду її висловлювати.
• Мої ідеї нічого не варті і навряд чи будуть комусь цікаві.
• Я ніколи не зможу досягти своїх цілей, навіть пробувати не буду, тому що я не здатний з ними впоратися, я просто не підходжу для таких справ.
• Я не можу сказати ні, краще зроблю так, як від мене хочуть, навіть якщо мені не дуже зручно. Краще не провокувати невдоволення в інших.
• Скільки себе порівнюю з іншими, бачу, наскільки вони кращі за мене, успішніші й розумніші. Я ні на що не годжуся.

Тут простежується один і той самий патерн – відсутність віри в себе, недооцінка своєї цінності та відсутність усвідомлення своїх можливостей. Але ось прояви його можуть бути настільки різноманітними, схожими ще з чимось або навіть суперечливими, що навіть вельми досвідчені фахівці не відразу знаходять, звідки росте корінь проблеми.

Якщо говорити про симптоми цього синдрому, то найпоширеніші – це:

Страх опинитися поза зоною комфорту.

Це як «ховати свою голову в пісок» щоразу, навіть коли потрібно докласти мінімальних зусиль, щоб подолати себе і просунутися до мети. Таким людям простіше відмовитися, ніж дійсно щось зробити – вони позбавлені амбіцій і вважають за краще не виділятися. Але буває і зворотний бік такого страху – образа і навіть агресія щодо свого оточення.

Страх брати відповідальність.

Як «маленька людина» може взагалі за щось відповідати? Вона заздалегідь упевнена у своєму провалі, тому відмовляється від усього. Її боязнь відповідальності може доходити до паніки. Це як сидіти у в’язниці, але потім побачити відчинені двері й залитий світлом величезний світ і просто повернутися в темну камеру назад і зачинити двері назад.

Дуже занижена самооцінка і цілий набір комплексів.

Адекватне сприйняття власної особистості у людей з таким синдромом швидше відсутнє, ніж хоч якось присутнє. Вони відчувають, що слабкі і їхнє місце в самому низу соціальних сходів, навіть якщо далеко не так.

Внутрішня розгубленість і безпорадність.

Цей синдром нерідко супроводжується почуттям самотності, боязню виявитися зайвим, нерозумінням своїх можливостей, свобод і навіть прав. Подібні люди почуваються так, ніби вони завжди і всюди недоречні. Таке світовідчуття більше схоже на дитину, якій страшно, начебто вона не захищена, а все довкола підозріле та надто велике.

Відмова від своєї свободи заради того, щоб перекласти відповідальність за власне життя на іншого.

Цей симптом нерідко можна зустріти у жінок, які обрали позицію жертви. Вони ніяк не здатні піти від аб’юзивних і токсичних стосунків, бо не можуть або не хочуть жити самостійним життям.

Небажання озвучувати особисту думку.

Будь-який прояв власної незалежності та індивідуальності опиняється під забороною через страх перед потенційною небезпекою. Адже якщо висловитися, то й відповідь тримати потрібно. Такі люди в усьому і завжди погоджуються з іншими і зазвичай не перечить, особливо якщо це загрожує стресом, конфліктом інтересів або психотравмою.

Прагнення злитися з натовпом.

Тут прояв не зовсім типовий, бо супроводжується не стільки страхом, скільки агресією. Їм настільки страшно брати відповідальність на себе поодинці, що вони збирають навколо себе натовп або об’єднуються з кимось, щоб хоча б так являти собою якусь силу і домогтися бажаного або довести щось.

Жага піднестися над іншими.

Почуття власної «нікчемності» настільки отруйне, що переростає в жагу стати хоча б трішки вищим. Це породжує брехню, обман і хитрощі, аби домогтися підвищення. А коли це вдається, то такі люди перетворюються на тиранів на керівних посадах.

Жага зганяти власну незадоволеність на близьких.

Тут також присутнє почуття внутрішньої озлобленості, що перетворює людину на аб’юзера, а стосунки на вкрай токсичні. Адже якщо зробити когось нижчим за себе, то стає легше.

Синдром маленької людини: чому він виникає?

Чому так виходить, точної відповіді досі немає, але можна виокремити чинники, що впливають на свідоме та серйозне заниження самооцінки, а також на спотворення особистісного сприйняття.

Булінг у минулому в школі чи ВНЗ.

Діти та підлітки іноді бувають до крайності жорстокими, що легко завдає психологічної травми, яка може супроводжувати все життя.

Сім’я дитини вирізнялася девіантною поведінкою.

Якщо з дитинства активно і регулярно навіювати, що ти – ніхто, що твоя думка абсолютно не має жодного значення, то проблема неминуча.

Несправедливість з боку колег/начальства.

Тут можуть поєднуватися нова озлобленість з озлобленістю старою, народженою від булінгу, що відбувався раніше, а також прагнення до влади, навіть якщо йти потрібно по головах.

Травми від аб’юзивних стосунків.

Вони можуть піти двома шляхами: людина набуде відчуття власної незначущості на все життя або й сама стане агресором щодо власних дітей/партнерів.

Спадковість.

Якщо одразу обоє батьків або навіть один живуть із синдромом маленької людини, то цей приклад може скопіювати і дитина.

Це дуже неприємний синдром, коли особистість розвивається по лінії патології та обростає неабиякою кількістю комплексів. Такі люди не можуть бути адекватними у сприйнятті себе та своєї ролі в соціумі. Це нерідко є джерелом найсильнішої агресії або стає причиною клінічної депресії. Тобто допомога фахівця тут обов’язкова, інакше про якість і повноту життя можна забути…

Синдром Наполеона

Це ще один бік синдрому маленької людини, тільки тут ідеться про людей із низьким зростом. Схильні до нього як жінки, так і чоловіки, але другі частіше. Почуття, яке виникає через необхідність задирати голову, дивлячись на когось, викликає гостру потребу самоствердитися в соціумі, продемонструвати власну перевагу.

«Нестачу» фізичних даних вони намагаються компенсувати своїми талантами, а також іншими якостями. Це допомагає на шляху до успіху та стимулює знаходити й розвивати в собі винятково найкращі риси, працювати над своїми сильними та цікавими сторонами. Але це добре тільки тоді, коли справді вдається домогтися чогось самотужки, а якщо ні, то людина знову приходить до агресії та жорстокості щодо інших. У ній стає сильним бажання керувати будь-яким способом.

Жінкам із низьким зростом легше, бо чимало занять вимагають саме мініатюрності: художня гімнастика, акробатика, танці, балет, фігурне катання. Вони можуть досягти на цьому терені дуже серйозних результатів. Також вони не обмежені у виборі супутника, оскільки матимуть гармонійний вигляд із чоловіком будь-якого зросту.

Але, як і в будь-якому випадку, коли йдеться про комплекси, ігнорувати їх не варто і тим паче не варто сподіватися, що все минеться само собою.

Ті, хто страждає на комплекс Наполеона, мають цілий набір ознак. Вони:

• жадають за всяку ціну домогтися високого становища;
• схильні до нав’язування іншим своєї точки зору, вважаючи її єдино правильною;
• хворобливе до крайності самолюбство;
• злопам’ятство, дріб’язковість і мстивість;
• виражений перфекціонізм;
• завищені вимоги і до себе, і до інших;
• зацикленість на володінні великими і дуже дорогими речами;
• схильність вибирати в партнери тільки високорослих.

Попри доволі яскраву картину, навколо людей із комплексом Наполеона ходить чимало хибних думок. Наприклад:

• низькорослі чоловіки несексуальні. Докорінно неправильно, у них досить високий рівень тестостерону, що підвищує їхню привабливість для протилежної статі. Досить згадати Тома Круза, який став секс-символом за зросту лише 170 см;
• низькорослі жінки зазвичай обирають високих чоловіків через бажання набути почуття захищеності, дивитися на когось знизу вгору. Насправді в сучасному світі більше цінується вміння ставити цілі й досягати їх, а не просто високий зріст;
• справжній чоловік повинен мати широку і сильну долоню. Але ж нічого не перешкоджає відвідувати тренажерний зал і займатися спортом, щоб стати таким володарем.

Жінки загалом схильні до переживань з приводу того, який вигляд вони мають. І тут не важливий зріст, недоліки можна відшукати за будь-яких фізичних параметрів. Але якщо розглядати саме жінок із низьким зростом, то їхнє невдоволення собою найчастіше ґрунтується на такому:

• не довгі ноги. Так, вони не будуть довгими, але чоловіки більше звертають увагу не на довжину, а на форму. Підтягнуті ніжки з маленькою ступнею для них мають дуже сексуальний вигляд;
• закритий шлях у модельний бізнес. І знову неправда. Є чимало прикладів, коли невисокі дівчата ставали зірками, адже в моделях цінується індивідуальність, а вона залежить тільки від особистих якостей, а не від зросту.

Чи можна подолати комплекс маленької людини?

Можна. І шлях до зцілення лежить через роботу над собою, над зростанням своєї особистості. А для цього потрібно:

• вчитися приймати себе саме таким, як є;
• звертати увагу не на зовнішність інших, а на те, що в них усередині – на їхні якості, а також особливості;
• стежити уважно за своїм здоров’ям на регулярній основі і за всіма пунктами;
• попрацювати над своїм стилем в одязі, вибираючи те, що підкреслює ваші достоїнства;
• тримати поставу завжди і скрізь, не горбитися і не сутулитися;
• підтримувати хорошу фізичну форму;
• зайнятися аутотренінгом.

Тобто основне – це прийти до гармонії із собою (у нас є книжки, які в цьому допоможуть), адже світ повертає нам те, що ми йому транслюємо. Якщо ми бачимо себе «маленькою людиною» і діємо з цієї позиції, то так нас бачитимуть і оточуючі. Якщо ж бути собою і прагнути до власного зростання, то все зміниться кардинально.

Цю тему непогано доповнить стаття про синдром самозванця, адже там теж ідеться про невпевненість у собі та приниження своїх достоїнств.

А в тому, щоб навчитися ставити цілі й досягати їх, чудово допомагає арт-коучинг.