Синдром того, хто вижив, у біженців і переселенців

• Трохи історії
  

• У чому «вина»? За що себе звинувачують ті, хто врятувався?

• Небезпека синдрому того, хто вижив

• Що робити?

Іноді той, хто врятувався, мучиться від почуття провини. Провини за те, що цілий/неушкоджений або постраждав не надто сильно порівняно з іншими – комусь усе ж пощастило менше. І начебто він має бути з цими іншими, але він поїхав, перемістився країною або зовсім виїхав за її межі.

Саме так проявляється синдром того, хто вижив, який також є однією з форм ПТСР. І який особливо гостро виражений серед тих, хто став біженцем або переселенцем.

Серед біженців виявилося й чимало наших колег. Про адаптацію та міграцію психологів в іншій країні можна почитати тут.

Трохи історії

На самому початку це захворювання називалося синдромом концентраційного табору. І вперше розмови про нього почалися після Другої світової війни. Термін запровадив Едді де Вінд, психіатр, який пройшов через кошмари Освенцима. Він той, хто зумів вижити, а коли повернувся до своєї роботи, то зіткнувся зі схожими симптомами у пацієнтів, яких вів, і в яких також був подібний досвід у концтаборах.

Знайома нам і найпоширеніша назва «синдром того, хто вижив/вини вцілілого» була сформована дещо пізніше, а саме в 1960-х.

Дослідження 2018 року в Університеті Суррея продемонстрували, що 30-40% тих, хто є ветераном воєнних конфліктів, стикаються з цим розладом.

Якщо ж брати мирний час, то це цифри від 36% до 61%, і вони стосуються тих, хто залишився живим після страшних аварій, катастроф чи катаклізмів.

За що себе звинувачують ті, хто врятувався?

Розглянемо на прикладі аварії теплохода під назвою Herald of Free Enterprise. З уцілілими в тій страшній трагедії працював Стівен Джозеф, психолог. Він встановив, що приблизно 60% пасажирів, які врятувалися, мучилися почуттям провини. Але в кожного природа такого почуття мала різні витоки. Загалом він виділив 3 групи.

Група 1.

Люди винили себе за те, що інші загинули, а самі вони вижили. Особливо гостро це проявлялося, якщо той, хто врятувався, вцілів тільки завдяки тому, що відстав/пересів (зайняв чуже місце, помінявся долею з іншим).

Якщо проводити тут паралель із біженцями/переселенцями, то досить згадати страшні фотографії перонів залізничних вокзалів, коли поїзд просто не міг умістити всіх. Хтось виїжджав, а хтось залишався й іноді потрапляв під обстріл.

Група 2.

Тут люди звинувачували себе за те, що зробили для порятунку інших недостатньо. Вони знову і знову поверталися до тих подій і щоразу думали, що якби вони зробили ось те або вчинили ось так, то хтось іще міг би теж врятуватися.

Повернемося до біженців/переселенців. Не змогли вмовити виїхати, не змогли домовитися за транспорт, щоб вивезли, взяли забагато речей, а могли посадити ще когось – причин звинувачувати себе знайдеться достатньо.

Група 3.

Тут люди відчували провину за те, що, як їм здавалося, вони врятувалися чужим коштом (розштовхували інших, «лізли по головах»). Ця група схожа з першою, але якщо перша продовжує згадувати те, що трапилося, то тут ті, хто вижив, не хочуть знову занурюватися в події минулого і всіляко уникають будь-яких нагадувань.

Примітно, що навіть якщо ніхто не загинув, почуття провини все одно присутнє. За що? За те, що:

• влаштувався краще за інших;
• перебуває в безпечнішому місці;
• поїхав далі (не в межах країни, а за кордон);
• не встиг зробити життя когось кращим;
• перебувають занадто далеко, щоб допомогти.

Рятувальники і лікарі також можуть стикатися з подібним почуттям провини, охарактеризувати яке можна простою фразою «якби на кілька хвилин раніше / якби здогадався раніше, що робити / як я міг це упустити». Тут достатньо бути в межах міста, але опинитися в іншому місці або за інших обставин, щоб стати жертвою цього синдрому.

Варто зазначити, що синдром уцілілого – це не завжди почуття провини. Часто це й почуття сорому за те, що залишилися цілими. Особливо, якщо вони бачать горе тих, хто близьких втратив.

Небезпека синдрому вцілілого

Цей розлад несе в собі чимало проблем:

• панічний жах при зіткненні з тим, що нагадує про травмувальну подію;
• нав’язливі думки і відчуття, що все повториться;
• порушення сну: кошмари, часті пробудження;
• «флешбеки», зокрема через, здавалося б, абсолютно нешкідливі речі. Наприклад, незадовго до того, як будинок був зруйнований ракетою, людина пила чай. Тригером тут може стати навіть чайник;
• залежність від гострих відчуттів і адреналіну. Люди нерідко вдаються до небезпечних захоплень і видів спорту, аби відволіктися від болісних емоцій і переживань;
• залежність від сигарет/алкоголю/наркотиків. Вони «допомагають» заглушити біль у душі;
• розрив соціальних зв’язків, замкнутість;
• трудоголізм до знемоги. Також з метою забутися;
• будь-яка хороша подія буде з присмаком горя. Людина думає, що в неї немає права на радість.

Якщо залишити все як є, то стан перетікає в патологічний.

Основна небезпека цього синдрому полягає в тому, що ті, хто вижив, тяжіють до саморуйнування. Почуття провини тут часто переростає в агресію, спрямовану на себе ж – спроба самопокарання.

Небезпечний цей синдром і тим, що люди рідко розповідають про те, що відчувають, приховують свої муки, а отже, оточенню складно зрозуміти, що коїться в людини на думці і чи потрібна їй допомога, підтримка.

Гостре почуття провини відчувають і військові, які перебувають на реабілітації в інших містах/країнах. І вони особливо закриті у своїх емоціях. Пояснюючи таке мовчання тим, що «цивільним не зрозуміти». Погану службу грають і гендерні стереотипи на кшталт «чоловік не повинен скаржитися/плакати».

Синдром того, хто вижив, посилюється ще й тим, що переселенець/біженець перебуває не в рідному домі/місці, оточений незнайомими людьми, новими обставинами й умовами, що провокує глибокий і постійний стрес. Це приєднується синдром біженця.

Почуття провини – це не те, з чим слід йти по життю. Про те, як позбутися його, можна прочитати тут.

Що робити?

Синдром того, хто вижив, часто потребує спільної роботи з психологом. Але є й те, що під силу кожному, щоб полегшити свій стан, а подекуди й відпустити почуття провини або ж трансформувати його в щось більш конструктивне.

Спробуйте сконцентруватися на таких речах:

1. Страх і паніка за своє життя, життя близьких, бажання виїхати в інше місце – це нормально, це природні реакції. Це інстинкт, який допомагає вижити.

2. Коли ви в безпеці – це теж користь. Комусь потрібно менше про вас хвилюватися. Ви можете стати опорою іншим: підтримувати близьких або зайнятися волонтерською допомогою, допомагаючи тому, хто цього потребує: люди похилого віку, діти, тварини, неповні сім’ї тощо. Ви можете робити внесок у відновлення економіки, у відновлення країни, допомагати військовим тощо.

3. Коли емоції вляжуться і прийде спокій, ви зрозумієте, що ваш вплив ширший, ніж здається, що ви здатні на більше, ніж думали. Ви здатні стати підтримкою тим, хто поруч, передавати їм свій спокій і допомагати облаштовуватися на новому місці порадою, досвідом, просто своїм теплом. Ви здатні знайти для себе нові можливості, відкрити в собі нові таланти і покликання. Прямо зараз ви здатні побачити те, чого раніше не помічали.

4. Знайдіть однодумців і об’єднайтеся з ними. Так ви зрозумієте, що ви не самотні, а ще самі отримаєте підтримку, зможете розділити разом якісь справи.

5. Пам’ятайте, що не ви – причина того, що сталося. Ви теж жертва, як і інші, і незалежно від ступеня шкоди.

6. Ви звичайна людина, а не супергерой, і на той момент зробили все, що могли.

7. Подякуйте собі за свою рішучість, за ваші зусилля – вони допомогли вам зберегти життя. Це справжня удача. Будьте вдячні за те, що ви живі. Подумайте про тих, хто поруч із вами. Серед них багато тих, хто радий бачити вас живим.

8. Рухайтеся, не сидіть на місці. Підключіть фізичні тренування, це допоможе розвантажитися від емоцій і повернутися в «тут і зараз».

9. Пам’ятайте, що навіть якщо все, що у вас вийшло сьогодні, це посмішка – вже добре. Завтра у вас обов’язково вийде більше.

10. Якщо відчуваєте, що не справляєтеся – попрацюйте з психологом. Тим більше, що зараз багато безкоштовної допомоги.

Про роботу з ПТСР і про те, як подолати війну всередині себе ми розповідаємо в іншій нашій статті.