Синестезія: Як люди відчувають запах слів і бачать колір музики

У цій статті ми розглянемо, що таке синестезія, чому вона відбувається і як це, бути синестетом.

Головна База знань Синестезія: Як люди відчувають запах слів і бачать колір музики

Паралелі, які можна провести між різними явищами та відчуттями, завжди займали людські уми. Арістотель, Гете, Лейбніц, Луї Бертран Кастель – це лише мала частина тих, хто цікавився цією темою та досліджував її.

Люди бачили колір музики, відчували смак слів, відчували запах емоцій і виглядали в очах інших диваками і навіть геніями. І тільки згодом стало зрозуміло, що кольоровий слух, як і інші змішані відчуття, належить до такого загадкового феномену як синестезія.

У нас є ще одна стаття про цікаві явища, пов’язані з нашим мозком. Переходьте за посиланням і читайте про те, що таке дежавю, жамевю і прескевю.

Синестезія: що це?

Це феномен, особливий спосіб сприйняття явищ, коли окремі з них наділяються додатковими якостями: запахом, кольором або його відтінком, геометричною формою, звуком тощо. У будь-якому разі, додаткова якість ілюзорна, тому що походить від того органа чуття, який на цей момент не бере участі в синестетичному сприйнятті. Почуття ніби змішуються: у кольору з’являється смак, цифри набувають відтінку, мелодія наповнюється візуальними або навіть тактильними відчуттями.

Синестезія може бути у двох варіантах:

людина справді відчуває додаткову якість. Це інтенсивний прояв;
у людини спостерігаються стійкі, чіткі асоціації, пов’язані з якимись окремими подразниками (явищами). Додаткова якість тут немов абстрактне знання. Наприклад, синій колір має аромат стиглої малини, а музика Моцарта сприймається як овал. Це асоціативний прояв.

Відрізняється синестезія від фантазії тим, що пари змішаних відчуттів завжди чітко фіксовані й зберігаються все життя.

Учені довго такі виверти свідомості не сприймали серйозно, пояснюючи їх гіперактивною уявою і навіть розладами психіки.

Але останніми роками синестезію все частіше розглядають саме як реальне, неврологічно обґрунтоване явище. Існує теорія, що вивчення цього феномена наблизить нас до розкриття секретів роботи мозку і сприйняття.

Шон Дей з Каліфорнійського університету провів опитування, яке продемонструвало, що:

асоціації графемно-кольорового типу (буква – колір або навпаки) трапляються найчастіше, а саме у 62% синестетиків із 931 людини;
часові проміжки та кольори асоціює 21% опитаних (кожен день тижня та місяць для них має свій відтінок);
найменш «популярні» у синестетиків асоціації між кольором і музикою. Але тут відсоток спірний, оскільки тією чи іншою мірою такою здатністю володіє практично кожна людина. Як мінімум, ми всі здатні ділити музику на «похмуру» і «світлу».

Згідно зі статистикою, тих, хто володіє синестетичними особливостями, всього близько 4,4%. При цьому у жінок вона зустрічається значно частіше. За одними з даних, жінок-синестетів 94%.

Чому вона відбувається?

Нейрофізіологи все ще не дійшли єдиної точки зору. Але результати генетичного, молекулярного, близнюкового та генеалогічного досліджень вказують на те, що синестезія з великою ймовірністю має природний розвиток і багато в чому залежить від спадковості. Але ця теорія не дає всіх відповідей. Одне із заперечень, що суперечать їй, – це те, що синестезія часто пов’язана зі складними поняттями, зумовленими культурою, тобто мають місце вплив середовища, а також пізнавальний фактор.

Дослідження також доводять, що мозок синестета влаштований інакше і на макро, і на мікрорівнях. У момент прояву синестезії він також демонструє функціональні відмінності.

За іншою версією на виникнення явища синестезії впливає руйнування мієлінової оболонки нервів у мозку. Без такого ізолятора сигнали, що передаються нервами-проводами, змішуються, звідси й плутанина.

Ще одна версія говорить про те, що всі люди з дитинства синестети, тобто між їхніми органами чуття є зв’язок за рахунок нейронних мостів у мозку. Тобто немовля до якогось часу сприймає світ як хаос, де змішані запахи, смаки, кольори, звуки і відчуття. З віком ці мости руйнуються, а світ набуває більш упорядкованого вигляду. Але ось у синестетів деякі з них можуть зберігатися.

Одна з найвідоміших гіпотез – це модель так званої крос-активації. Тобто коли між ділянками мозку, які відповідають за різні відчуття, виникає перехресна активація. Це може відбуватися, наприклад, унаслідок аномальних нейронних зв’язків або помилок у роботі трансмітерів. Ця гіпотеза виникла з доказів про можливу передачу схильності до синестезії генетично. Як приклад тут можна навести Набокова, який успадкував таку особливість сприйняття від своєї матері, а потім передав синові.

Скільки б не було теорій, а скептики залишаються, зараховуючи синестезію до різновиду метафоричного мислення, коли творчо обдаровані люди здатні вибудовувати паралелі між різними речами.

Синестетичне мислення якоюсь мірою характерне для всіх. Так, ми сприймаємо смуток як щось, що належить до холодного спектру кольорів, а звук контрабаса відчувається «важким». Але й ця точка зору не дає всіх відповідей, адже часто явище-тригер і відчуття, які воно викликає, можуть бути зовсім протилежними і не мати нічого схожого. Наприклад, море асоціативно «виглядає» червоним, а захід сонця зеленим, хоча в реальності кольори зовсім інші.

Як це, бути синестетом?

Сприйняття в синестетів інтенсивніше, особливо в тих сферах, де синестезія проявляється. Якоюсь мірою в них більш удосконалені механізми пам’яті, тобто мнемонічна опора. Наприклад, під час вивчення іноземної мови вони сприйматимуть літери не тільки графічно, а й у кольорах, а отже, і запам’ятовуватимуть їх яскравіше, систематизуватимуть їх якісніше.

Але якщо деякі слова близькі за звучанням і сприйняттям, але при цьому різні за значенням, то може виникати плутанина.

Особливість сприйняття робить їх схильними до самовираження через художні засоби.

Неприємний бік життя синестета також пов’язаний з інтенсивним потоком відчуттів від зовнішнього світу. Насичений день доволі сильно перевантажує мозок різноплановою інформацією, а це може спричиняти головні болі чи порушення сну. Наприклад, тривале перебування в натовпі людей або наповненому громадському транспорті сприймається доволі болісно – синестет довго відчуває щось «налипло» на шкірі, і це дуже хочеться якнайшвидше змити. Але в більшості випадків вона жити не заважає.

Дослідження показують, що багато хто з тих, у кого є така особливість сприйняття, навіть не замислюються про це і просто живуть як усі. Комусь синестезія цікава, а хтось вважає її не більше ніж маячнею, вигадкою.