Токсичні психологи: хто вони?

• Токсичні психологи: види

• Як знайти хорошого психолога?

Візит до психолога вже давно не здається чимось дивовижним. Турбота не тільки про фізичне здоров’я, а й про психічне стала нормою, а професія психолога дедалі більш затребуваною. Як результат, фахівців цього профілю стає дедалі більше, але всі вони різні, зокрема серед них можна зустріти і токсичних.

Токсичні психологи: види

Щоб розібратися, якими вони можуть бути, варто описати основні їхні види.

Недоспеціаліст.

Шлях до професіонала починається з навчання у ВНЗ на психологічному факультеті. Якщо говорити про психотерапевта або психіатра, то в цьому випадку ВНЗ буде медичним. І тільки після його закінчення, вивчена теорія остаточно врівноважується практикою на практичних курсах. І її потрібно багато. Тобто шлях виходить зовсім не швидкий і дуже фінансово витратний, особливо з урахуванням супервізії.

Якщо говорити про арт-терапевтів, то тут навчання у ВНЗ за профілем психології може і не бути, але має бути якісне та об’ємне навчання на спеціальних курсах, багато практики і знову супервізія. Діяльність за підсумком відбуватиметься в певних рамках, але накопичена і відпрацьована теоретична і практична база дадуть змогу допомагати ефективно і впевнено.

А от якщо вчитися довго і витрачати гроші на якісне навчання не хочеться, натомість є амбіції та жага до швидких і хороших заробітків, то починаються хитрощі:

• прискорене заочне навчання, яке більше «для галочки», а не заради реальних знань;
• купівля диплома (тут знань взагалі не буде);
• вигадані послужні списки;
• гучні назви сумнівного навчання;
• короткострокові курси (зазвичай також «для галочки»);
• вище задертий ніс і впевнений вигляд.

Такий новоспечений «психолог/психотерапевт» починає братися за все, навіть за те, за що в жодному разі йому братися не можна. Знань, умінь і розуміння в нього катастрофічно бракує і його сумнівна діяльність швидко стає шкідливою.

Зустрічаються й ті, хто вважає, що для того, щоб бути психологом, достатньо мати великий життєвий досвід, а навчання – це зайве.

Любитель порушувати особисті кордони.

Такий «психолог» може виглядати наче найкращий друг: завжди підтримає, разом із клієнтом обговорить і посварить інших, сходить разом у кафе чи на фільм тощо. А може демонструвати закоханість, робити натяки інтимного характеру або навіть відкрито пропонувати перейти до тісніших стосунків.

У кожному з випадків є порушення пунктів етичного кодексу психолога і робота в подібному ключі є недоречною. Тобто не можна поєднувати професійне спілкування з:

• дружнім спілкуванням із клієнтами, зокрема за межами кабінету;
• дотиками, що виходять за рамки роботи. Їх узагалі варто мінімізувати;
• сексуальними контактами з клієнтом/клієнтами;
• консультуванням «за знайомством» друзів і родичів;
• паралельним консультуванням людей з однієї родини, якщо це не передбачено сімейною терапією;
• фривольною поведінкою;
• несерйозним і безвідповідальним ставленням до конфіденційності;
• зацикленістю психолога на самому собі (він занадто багато говорить про себе, практично не залишаючи часу і простору для роботи з клієнтом), аж до прохань до клієнта про допомогу в різних справах.

Усе це жодним чином не сприяє атмосфері безпеки, конфіденційності та здорового й ефективного терапевтичного процесу. Якщо психолог є членом професійної асоціації або Федерації, то на нього можна подати скаргу. Міру покарання буде обрано спеціальною комісією, у серйозних випадках справа може дійти до суду.

Великий вчитель/мудрець.

Такі «психологи» завжди знають, у чому саме проблема клієнта, і знають з першого погляду. Вони самовпевнені і всіляко демонструють, що знають усе набагато краще за самого клієнта. Ба більше, у них завжди є універсальні рішення на всі випадки життя, які здаються практично магічними. А якщо його рецепти щастя не допомагають, то винен сам клієнт.

Про те, як позбутися почуття провини, є хороша книжка.

Деякі його рішення і справді можуть якоюсь мірою (далеко не завжди) нести певну користь, але при цьому вони є максимально спрощеними і навіть поверхневими. Відповідно вони не підходять для справжнього терапевтичного процесу. Для зцілення потрібна не магія, а кропітка й тривала робота.

Також варто враховувати, що для того, щоб упоратися з психологічною проблемою, підхід має бути індивідуальним і аж ніяк не поверхневим.

До цієї категорії також варто віднести психологів у віці, з великою кількістю регалій і нерідко віруючих. Їхня мета – наставляння незміцнілих умів на істинний шлях. Вони схильні до завуальованих оціночних суджень, маніпуляцій причинно-наслідковими зв’язками та деякої нетактовності.

Стерво/цинік.

«Психологи», які демонструють подібну поведінку, нерідко набирають популярності в мережі. Їхні їдкі та зухвалі зауваження, швидкі діагнози й такий самий швидкий підбір «вірних ліків» бурхливо зустрічаються недосвідченою публікою, спраглою до видовищ. А їхні виступи і справді ближчі до видовища, ніж до думки справжнього фахівця.

Вони можуть виглядати розумниками, але при цьому ними не є. Їхню самовпевненість просто плутають із компетентністю. І все, що клієнти в них для себе знаходять, це відчуття невпевненості, власної дурості та марності.

Такі “спеціалісти” не підходять для психологічної роботи, де потрібна:

• емпатія;
• здатність подивитися на світ очима клієнта;
• здатність підтримати, а не клеїти ярлики;
• вміння пояснювати складне простими словами і так, щоб це не викликало відторгнення, а було прийнято;
• здорова самокритичність.

Зациклений на психосоматиці.

Психосоматика – це дуже модний зараз термін. Окремі «психологи» готові будь-які захворювання пояснювати саме психологічними причинами. І такий погляд на речі хоч і не підтверджується наукою, але досить сильно приваблює людей. А все тому, що подібні пояснення дарують літературну образність («астма у вас через те, що не висловлюєте те, що у вас на душі», «суглоби болять, бо ви забороняєте собі діяти, рухатись уперед» тощо), а також ваблять легкістю рішень. Здається, що потрібно просто навчитися думати/відчувати/діяти «правильно» і всі хвороби зникнуть.

Але реальність зовсім інша. Подібні міркування випливають зовсім не з науки, а з віри в магічне, в ритуальність. Фанатизм у таких речах нерідко небезпечний, адже може призводити до того, що хвороба стане задавненою і знадобиться більш тривале й складне медикаментозне та/або хірургічне лікування, або ж момент, коли медицина могла допомогти, буде зовсім проґавлено.

При цьому хвороба тіла дійсно можлива через хворобу душі, але далеко не кожна. Саме тому перед тим, як братися за лікування психосоматики психологічними методами, клієнта відправляють на обстеження, щоб виключити соматичні причини.

Антипсихіатр.

Такі «фахівці» люблять стверджувати, що людина може впоратися абсолютно з усім своїми силами. І їй не потрібні ніякі психіатри, антидепресанти та інша «важка артилерія». Вони навіть лякають ними. Ба більше, коли зцілення ніяк не настає, а стан навіть погіршується, то клієнт може відчувати провину, бо в нього не виходить врятуватися, незважаючи на всі зусилля того, хто в нього так вірив.

Певною мірою причина подібних помилок криється в тому, що психолог – це гуманітарій, для нього психіатрія є маловідомою територією. Психолог не ставить діагнози психічних розладів і не лікує їх, не веде таких хворих. Просто не має на це права через відсутність потрібних медичних знань.

У результаті людина, наприклад, з депресією може безуспішно роками «лікуватися» у самовпевненого антипсихіатра, страждати, намагаючись розібратися з внутрішніми конфліктами. Поки не пройде курс антидепресантів.

Тому дуже важливо кожному фахівцеві усвідомлювати межі своєї компетенції та вчасно направляти до того, хто справді здатен допомогти.

Психолог без психолога.

Особиста терапія і супервізія обов’язкові не просто так. Перша допомагає не тягнути на сеанси особисті проблеми і не вигорати, а друга дає змогу підвищити свою ефективність, розібратися з помилками.

Психолог сам виступає інструментом у роботі, і якщо за інструментом не доглядати, то і результат буде далеко не найкращим. Непропрацьований фахівець немов криве дзеркало стане відображати клієнта через призму власних страхів, проблем і упереджень. У результаті клієнт зіткнеться не з допомогою, а з провокаціями, проекціями, пасивною агресією, неповагою, зухвалістю і навіть звинуваченнями.

Провокатор.

Такі «психологи» можуть викупати клієнта в зневазі, хамстві, презирстві, а потім сказати, що це була корисна провокація.
Проблема в тому, що «провокативні техніки» справді існують, але вони зовсім не мають на увазі образи, грубість і повчання клієнтів. Їхня суть зовсім інша.
Тому відбувається щось, що провокує в клієнта праведне обурення, а психолог виправдовується саме спеціальною провокацією, то насправді він просто намагається приховати за доволі відомим напрямком психотерапії невміння брати під контроль свої емоції, свою некомпетентність або все те ж хамство.
Завдання хорошого психолога – це не жорстка правда прямо в обличчя, а донесення неприємної інформації так, щоб вона була виражена в прийнятній формі.
Провокатор же навмисно викликає клієнта на роздратування, гнів, обурення, але при цьому абсолютно не допомагає впоратися з цими емоціями.

Поборник моралі.

Цей вид «психологів» полюбляє категоричні оцінки та звернення до совісті й сорому, читати моралі, засуджувати й маніпулювати почуттям провини та відповідальності. Для цього він може використовувати батьків/дітей клієнта і почуття обов’язку, релігійну мораль (якщо клієнт є віруючим), якусь систему «абсолютних» цінностей.

Але терапія не може бути орієнтованою на мораль, оскільки виникнення внутрішніх конфліктів відбувається якраз через те, що базові потреби пригнічуються культурними нормами. І якщо клієнта «присоромити», тиснути на його совість, то він закриється, а отже терапія стане неможливою.

Психолог має бути безоціночним у своїх судженнях і приймати клієнта як є, з усіма його думками і вчинками. Тільки так можна створити атмосферу довіри, дістатися до найглибших і найскладніших переживань і допомогти вирішити проблему.

Що стосується релігії, то в неї з психологією завдання абсолютно різні: друга вчить гармонії та прийняття себе з усіма недоліками, а друга закликає до викорінення в собі гріхів і терпіння поневірянь, щоб отримати хороше життя після смерті.

Якщо психолог звертається до моралі та совісті, то велика ймовірність, що він недостатньо професійний і не вміє тримати свою особисту думку всередині себе. Якщо ж клієнт настільки складний, що психологу не вдається брати під контроль свої емоції, то його варто передати іншому фахівцеві, у якого психіка стійкіша.

Сексист.

Один із найчастіших запитів – це особисте життя та стосунки. І ніби «психолог» демонструє турботу, виглядає мудрим, а насправді нав’язує гендерні ролі.

Тобто той, до кого клієнт прийшов по те, щоб розібратися в конкретних проблемах, і кого сприймає за авторитетну особистість, намагається силоміць засунути клієнта в якісь рамки, які можуть бути абсолютно чужими для нього.

Хороший психолог допоможе все розставити по місцях. Сексист же в більшості випадків не стане заглиблюватися в деталі, а буде підсовувати готові, універсальні «рецепти щастя». І їх у нього достатньо і для чоловіків, і для жінок, і для представників ЛГБТ-спільноти. У сексиста є тільки абстрактні уявлення про те, якими мають бути жінки/чоловіки і якими не повинні, відповідно оцінювати поведінку клієнта він буде тільки з цих позицій.

Максималіст.

У таких «психологів» до всього є тільки свій підхід і тільки своя точка зору. Усі інші будуть безжально відкидатися. Навіть якщо деталі вказуватимуть на їхню неправоту, вони їх не сприймуть або оскаржуватимуть.

Подібну поведінку нерідко демонструють новачки, у яких досвіду поки що зовсім мало. Вони можуть вивчати якийсь напрям, вловити в цьому якусь важливу для себе думку і посилено транслювати її, дивитися на все через неї та ігнорувати все інше. Може доходити до того, що максималіст стане піддавати критиці інші підходи в терапії, навіть якщо знає про них майже нічого.

Відмінник.

Для таких «психологів» важливо, щоб усе було на відмінно, зокрема терапія клієнта. При цьому він спирається не на те, який результат клієнту потрібен, а на те, який він сам для клієнта бачить. Такий фахівець демонструє яскраві якості нарциса. Його робота орієнтована не на допомогу тому, хто по неї звернувся, а на власне самозамилування. А за такого підходу не варто розраховувати на повагу до грошей і часу клієнта, як і на якийсь вартісний результат сесій.

Піарник.
Цей вид «психологів» орієнтовані на те, щоб розкручувати себе і ставати якомога відомішими. Вони харизматичні та чарівні, подають усе так, начебто будь-які проблеми можна розв’язати легко і просто. Виглядають компетентними, але тільки на словах. Насправді очікувати від них якоїсь користі і справді хорошої терапії не доводиться – для них це не особливо важливо.

Як знайти хорошого психолога?

Хороших психологів достатньо, а щоб їх знайти, найперше, що потрібно зробити – перестаньте вірити в магію. А в іншому:

• дізнавайтеся і запитуйте про освіту і досвід фахівця;
• вивчіть його сторінки в соцмережах, почитайте, що він пише, подивіться, як він поводиться і який вигляд має на відео, що і як говорить, що відповідає підписникам. Чи подобається вам те, що ви бачите і читаєте;
• з моменту першої зустрічі зверніть увагу на пунктуальність. Чи поважає він ваш і свій час;
• придивіться, чи уважний він, чи вислуховує вас до кінця, чи не перебиває, чи не відволікається на телефон або сторонні речі, чи не намагається переводити розмову на себе. Пам’ятайте, час сеансу має бути присвячений вам;
• не терпіть і не ігноруйте нетактовність, неповагу, грубість, агресію, зневагу, навішування ярликів або поблажливість до вас, а також до ваших проблем;
• якщо сеанси дарують вам відчуття провини, неповноцінності, сорому, а ваші зауваження і скарги про це залишаються поза увагою – з цим фахівцем вам не по дорозі;
• якщо ви помічаєте від психолога оціночні судження, повчання і настанови про те, як вам жити – відразу розлучайтеся.

Якщо психолог як людина вам усе ж таки подобається і у вас виходить відкритися йому, почати працювати, то наступний крок – оцінка успішності терапії.

Так, кожен розумітиме під цим щось своє. Але при цьому є й загальні речі, на які варто звернути увагу:

• проблему вдалося вирішити;
• покращилося розуміння себе;
• вдалося встановити з собою хороший контакт;
• вдалося усвідомити свої емоції, а також їхні причини, вийшло знайти способи жити з ними.

Іноді до психолога приходять, не знаючи, що хочеться, але розуміючи, що з цим потрібно щось робити. У цьому випадку хороша терапія призведе до появи цілей і це буде успіхом.

Кожен випадок індивідуальний. Унікальні також кожна пара клієнт-психолог. І прислухатися до себе, до своїх бажань, потреб, емоцій, почуттів, відгуків, змін у собі потрібно буде постійно.

Загалом, поки ви бачите сенс і користь у сеансах, їх варто продовжувати. Якщо їх немає, то сеанси зараз більше не потрібні або не потрібні саме з цим фахівцем.