Віктимна особистість: як проявляється віктимна поведінка?

Таке поняття як «віктимна поведінка» досі не має чіткого визначення. Найчастіше для його опису використовують таке трактування: «віктимна поведінка – це схильність суб’єкта до поведінки, яка підвищує вірогідність вчинення якогось злочину, спрямованого проти нього.

Віктимність: що це?

Сам термін «віктимізація» раніше використовувався у сфері криміналістики, а також юриспруденції. Ним описували процеси, що потенційно призводять до ситуації, коли окремі люди можуть стати жертвами спрямованої на них агресії, насильства, шахрайських дій. Тобто жертви своєю поведінкою немовби провокують на вчинення проти них дій протиправного характеру.

У контексті психології віктимність почали вивчати тільки наприкінці 20-го століття, коли стало зрозуміло, що її витоки лежать в особливостях людської психіки. Було знайдено докази, що схильність із завидною постійністю наражати себе на ризик перетворитися на жертву – це вихід за межі норми, що потребує пильної уваги, а подекуди й лікування медикаментами.

Віктимна особистість: ознаки

Характерологічний портрет особистості з віктимною поведінкою досить своєрідний. Така людина перебуває в постійній готовності приносити себе в жертву заради благополуччя інших, мовчки зносить образи, терпить несправедливе поводження з нею, жертвує своїми власними інтересами, а також благами. Він немов магніт для маніпуляторів, недоброзичливців і злочинців.

У будь-якому колективі подібна персона перетворюється на об’єкт критики/глузувань, їй завжди дістається найбільше роботи і докорів за найдрібніші помилки.

Не обходиться в таких людей і без проблем в особистому житті. Їхні супутники швидко до них байдужіють, тому що залякана жертва – це не цікаво і навіть утомливо. Домочадці до них просто безжальні, адже бачать у них тільки свого раба, якого можна навантажувати роботою, ображати, принижувати і зовсім не зважати на його потреби чи думку.

Персону з такою поведінкою доволі часто зганяють із сидіння в громадському транспорті, виштовхують із черги. Сусіди її ненавидять, а небезпечні ситуації підстерігають буквально за кожним кутом. Її м’якосердечністю і безвідмовністю просто маніпулюють, зловживають. Це легка мішень для шахраїв, різного виду аферистів, грабіжників і маніяків, просто нахабних людей, хуліганів.

Безпорадність такої людини дуже добре помітна збоку: спина згорблена, плечі втягнуті, рухи затиснуті, погляд без іскри, потухлий, голова низько опущена, а хода дещо незграбна. Весь її вигляд говорить про глибоку заглибленість у себе, страх перед навколишнім світом. Перед агресором така жертва просто застигає від пережитого нею жаху і замість відсічі мовчки погоджується з усім.

Подібна поведінка в переважній більшості випадків абсолютно несвідома. Людина зовсім не хоче страждати й абсолютно не розуміє, за що з нею так, що вона робить не так. Вона хоче поваги й уваги, визнання. Але у відповідь завжди отримує приниження або заподіяння шкоди.

Чому так виходить?

Найчастіше витоки формування такої особистості лежать у дитинстві:

• дорослішання відбувалося в асоціальному середовищі;
• батьки застосовували неправильну стратегію у вихованні;
• мама з татом не узгоджували свої дії.

Серед батьківських дій, здатних призвести до того, що дитина почне сприймати себе як жертву, можна виділити:

• надмірну вимогливість до дитини. Високий ступінь завантаженості навчанням і різними справами, відсутність задоволення, постійний пресинг, докори, образи призводять до того, що дитина починає відчувати свою провину та нікчемність;
• байдужість, критично низький рівень уваги та любові. Батьки зовсім не радіють досягненням дитини, не переживають за її проблеми, абсолютно не цікавляться її життям;
• гіперопіка. У дитини немає можливості хоч якось про себе заявити, приймати свої рішення, вчитися на своїх помилках;
• неправильні батьківські установки. Наприклад, «хороша» людина – обов’язково покірна, з м’яким серцем, жертовна, без особливих вимог, невибаглива.

До чинників, які призводять до віктимної поведінки також належать:

• легковажність і безладність. Такі люди не звикли замислюватися про наслідки, що настають за їхніми діями. У них відсутня елементарна обережність, тому вони регулярно створюють провокаційні ситуації, де легко можуть стати жертвою недоброзичливців або злочинців;
• конфліктність, ворожість. Невміння знаходити компроміси, йти на поступки та контролювати свої емоції приносить погані плоди. Людина може кидатися на противника, який об’єктивно сильніший, затівати конфлікти через дрібниці, не відступати навіть тоді, коли потрібно.

Віктимна поведінка: типи

Варто зауважити, що серед особистостей з віктимною поведінкою трапляються як потенційні жертви, так і потенційні ґвалтівники. Тому тут варто виокремити два поведінкові типи:

• погоджувальний або комформний. Такі люди готові приймати на себе роль жертви, яка чекає обману, агресії, насильства, образливих слів у свій бік. Вони боязкі, раболіпні перед сильними, зі схильністю до підпорядкування. Для них характерна сильно занижена самооцінка, приписування собі нікчемності й навіть невдачливості. При цьому вони охоче скаржаться на свій статус «жертви», ображаються на весь світ;
• демонстративне або емоційно-нестійке. Такі люди можуть поводитися агресивно, провокативно, зухвало. Їм самим подобається труїти слабших, бути жорстокими. Але коли життя зіштовхує їх із кимось сильнішим, то вони перетворюються на жертву.

Роль жертви може бути відіграна усвідомлено. Наприклад, людина через обставини, що склалися, жертвує собою заради близьких, інших людей, своєї країни. І хоча тут також можна знайти ознаки віктимної поведінки, але подібну жертовність плутати з нею не варто, оскільки в цьому разі присутня об’єктивна виправданість дій.

Як перестати ставати жертвою?

Віктимність може бути різного ступеня вираженості. Якщо ступінь високий – це психічне відхилення, по суті, хвороба. Найкращим способом її лікування буде усунення причини, але це далеко не завжди є можливим, оскільки минуле змінити не можна, а синдром жертви вже сформований під дією дефектів соціалізації дитини.

У цьому випадку працювати слід з наслідками, і працювати з психотерапевтом над:

• зняттям наслідків накопиченого стресу, зниженням напруженості, виходом із депресивного стану;
• розвитком самоконтролю, комунікативних навичок, підвищенням адекватності поведінки, оцінкою ставлення, а також намірів інших;
• коригуванням цінностей, поглядів, а також ставленням як до оточуючих, так і до себе;
• підвищенням рівня самоповаги, а також самооцінки, розвитком упевненості в собі;
• зміною ставлення до свого минулого, позбавленням від дитячих психотравм.

Важливим буде і створення сприятливого життєвого оточення, набуття людей близьких, друзів і просто тих, хто поділяє інтереси і мислить схожим чином. Іноді потрібен переїзд в інше місце, щоб повністю змінити оточення.

На тему жертв і маніпуляцій у нас є ще одна стаття.