Аутизм: міфи в лікуванні

• Аутизм: що це?
• Міфи в лікуванні аутизму
• А що ж арт-терапія? Як вона допомагає?

Особливих дітей навколо більше, ніж прийнято вважати. Їм потрібна особлива, комплексна психологічна, а також педагогічна допомога та організація умов для їхнього виховання і розвитку. І це непросто, але результат вартий зусиль, адже дарує таким дітям щасливе дитинство і гарне майбутнє.

Але на цьому шляху не обходиться без підводних каменів. Про що й поговоримо. І хоча розмова наша буде про аутизм, багато чого з цієї статті буде справедливо стосовно й інших дітей з особливими потребами.

Аутизм: що це?

Оскільки ми говоримо про міфи, то почати варто з фактів. З того, чим же насправді є аутизм: хворобою, розладом чи станом?

У контексті доказової медицини аутизм визначають як розлад (disorder) і не визначають як хворобу (disease). При цьому ставлення до людей, у яких аутизм встановлений, спирається на принцип «спочатку людина», тобто такі люди не є «хворими», не «страждають» і не «аутисти». Їх слід називати людьми з особливими потребами.

Варто зазначити, що раніше аутизм розглядався саме як захворювання, але зараз усі тенденції вказують на те, що в майбутньому його розглядатимуть як стан (condition).

Міфи в лікуванні аутизму

Коли дитині ставлять РАС (розлади аутистичного спектра) або навіть аутизм, це неминуче викликає тривогу і хвилювання у батьків. Вони починають шукати інформацію про це, але часто шукають її не там або не в змозі відокремити оману від правди. Постараємося розповісти про основні міфи, щоб ті, хто з ними зіткнеться, зміг не піддатися їм і прийняти правильне рішення.

Міф 1.

Дитиною з РАС повинні займатися тільки в спеціальному центрі, а батьки безсилі.

Це небезпечна хибна думка, оскільки змушує батьків відсторонюватися від процесу допомоги. Вони не присутні на заняттях, не бачать, чому і як на них змінюється дитина, не займаються з дитиною вдома за рекомендаціями або займаються зовсім мало.

Результат: прогрес якщо і є, то невеликий і йде вкрай повільно. Це може розчарувати батьків і навіть призвести до відмови від допомоги фахівців.

А як правильно?

Правильно – це працювати в команді, виконувати всі рекомендації регулярно та систематично, приділяти достатню кількість часу роботі з дитиною, стежити за її досягненнями. У цьому випадку можна досягти значних позитивних результатів.

Міф 2.

Батьки без навчання – це нормально.

Ні, не нормально! Кожна дитина з РАС унікальна: у неї своя симптоматика, свої особливості і до неї потрібен свій, особливий підхід. Не володіючи знаннями з теми, батькам буде вкрай складно зрозуміти свою дитину і знайти до неї ключик, працювати з нею усвідомлено і в правильному ключі.

А як правильно?

Правильно – це навчатися, проходити курси, які дадуть знання про проблему та інструменти для роботи, навчать допомагати дбайливо і водночас ефективно.

Ми рекомендуємо пройти цей курс.

Міф 3.

Батьки в питаннях виховання дитини з РАС застосовують ті самі принципи, які застосовуються для звичайної дитини.

Тобто виховують так, як свого часу виховували їх. Але це неправильно. До дитини з особливими потребами потрібен особливий підхід – він значно полегшує комунікацію.

І як правильно?

Знову вчитися, опановуючи відповідні інструменти та відточуючи їх на практиці.

Міф 4.

Єдине, що допоможе – це нейрокорекція.

Ні, не єдине. Так, нейрокорекція може стати хорошою базою для формування нових нейронних зв’язків, але вона не навчить соціальних навичок. Тут знову все спиратиметься на індивідуальні особливості конкретної дитини, на те, які дефіцити в неї присутні.

І як правильно?

Правильно підбирати методи під кожну дитину, поєднувати їх, виводячи найбільш ефективну формулу допомоги.

Міф 5.

Дитина це переросте.

Дуже небезпечна хибна думка, адже РАС неможливо перерости, натомість дуже ймовірно проґавити цінний час і запустити проблему – у дитини закріпляться небажані поведінкові звички і працювати з ними буде значно важче.

І як правильно?

У жодному разі не пускати на самоплив. Що раніше допомогу буде розпочато, то більших результатів вдасться досягти. І тут знову дуже важливим видається питання командної роботи між фахівцями та батьками.

Міф 6.

Якщо немає результату довгий час, продовжувати чекати.

Іноді батьки настільки впевнені в якомусь методі або фахівцеві, що повністю ігнорують відсутність результату. Але ж це неправильно. Це просто тупцювання на місці або навіть крок назад, тому що метод або фахівець не той, який потрібен.

І як правильно?

Правильно завжди стежити за прогресом. Зазвичай, якщо все прораховано і підібрано правильно, то результат буде менш ніж за 2 місяці, а то й набагато раніше (2-4 тижні). Якщо ж прогресу немає – дивитися, у чому причина і змінювати підхід.

Міф 7.

Стовбурові клітини допомагають.

Застосування стовбурових клітин не належить до доказової медицини, ба більше, воно належить до стадії дослідження. Тобто поки що все ще не відомо, як вони подіють або не подіють при РАС – їхня ефективність залишається невимірною. Ба більше, природа РАС усе ще не вивчена і потребує пояснення.

І як правильно?

Спиратися на науку і підтверджену ефективність, а не на шарлатанство і неясні обіцянки. А ще знову вчитись, дізнаватися про РАС і про свою дитину більше.

А що ж арт-терапія? Як вона допомагає?

Арт-терапію відзначають як один із найрезультативніших методів допомоги дітям з особливими потребами. Вона формує для такої дитини особливий простір, у якому вона може розкритися, допомагає зрозуміти, про що вона думає, сприяє розвитку навичок комунікації. А ще діти дуже охоче реагують на те, що їм пропонує арт-терапія, а запропонувати їй є що – технік дуже багато. Тобто можна дуже гнучко і чітко під дитину розробляти стратегію допомоги і навіть комбінувати арт-терапевтичні вправи та елементи з іншими напрямками.

Простір творчості є дуже комфортним для дітей з РАС. А тому й результати очікувати можна доволі швидко.

Цінним є й те, що за допомогою арт-терапії можна будь-яку травмувальну чи проблемну ситуацію повернути в конструктивне русло, знайти способи її розв’язати. А отже, з нею варто знайомитися, вивчати і використовувати її потенціал.