Булінг: звідки беруться «буллі», «жертви», спостерігачі?

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я 67% дітей від 11 до 17 років стикалися з цькуванням. Але розповісти про нього дорослим знайшли в собі сили лише 4%. При цьому цілих 42% самі були ініціаторами булінгу, і половина з них робили це більше одного разу. Сумно те, що ці цифри продовжують зростати.

У нормі людина здатна проводити чітку межу між хорошим і поганим, адже це закладено в нас природою. Ми обираємо красивий і стиглий фрукт, а гнилий викидаємо. Ми прагнемо на свіже повітря, коли повітря в кімнаті стало неприємним. Ми відчуваємо бажання допомогти, коли бачимо слабкого, безпорадного або того, хто потрапив у біду.

У нормі між доброзичливим ставленням і знущанням кожен вибере перше. Але друге все одно продовжує відбуватися і це патологія.

Психологічний тиск або фізичне насильство рідко проходять безболісно. У нас є хороша стаття “Психологічна травма: як відновитися?”. Переходьте за посиланням і читайте, в ній чимало корисного.

Що таке булінг?

Слово «булінг» походить від аналогічного англійського слова, що означає залякування, цькування, знущання. Це спрямована фізична або психологічна агресія.

Слабша форма булінгу називається моббінгом і під ним розуміють непристойні жарти, пліткарство, обзивання.

Найчастіше насильство виражається в психологічній формі за допомогою:

• цькування словами (глузування, образи);
• поширення чуток;
• фізичного насильства (удари, підніжки, штовхання);
• бойкоту (ця форма найнебезпечніша, бо найчастіше стає причиною суїциду, її також найскладніше виявити);
• вимагання (дуже поширене);
• кіберзалякування (віртуальний терор).

Що стосується останнього, то тут булінг виходить на новий рівень. Якщо в реальному житті спрацьовує досить багато стримувальних факторів, то анонімність в інтернеті їх знімає. Нині майже в кожного школяра є сторінки в соціальних мережах. За даними статистики 70% із них були учасниками цькування однокласників.

Ознаками булінгу є:

• нерівні сили жертви й агресора;
• повторюване насильство;
• гострий емоційний відгук жертви.

Буллі, жертви, ініціатори, спостерігачі

Булерами або буллі (задирака, хуліган, грубіян англійською) називають тих, хто виступає агресорами. І хоча вони займають позицію сили, їм все одно не позаздриш.

Булерами найчастіше є:

• ті, хто легко збуджується, з високою імпульсивністю, з агресивною поведінкою;
• ті, хто володіє великою фізичною силою;
• ті, хто не вміє виявляти співчуття;
• ті, хто вважає, що «пануючи», можна легше досягти цілей.

Ініціаторами булінгу при цьому виступають:

• особистості зі слабким самоконтролем;
• ті, хто на рівні інтуїції відчувають, хто з однокласників не буде протистояти;
• діти з високим рівнем агресії, які самостверджуються за рахунок обраної жертви;
• ті, хто здатний іти на компроміси;
• ті, хто впевнений у своїй перевазі;
• ті, у кого рівень домагань завищений;
• ті, хто бажає перебувати в центрі уваги;
• ті, хто мріє бути лідером у групі/класі.

У булінгу рідко причетний тільки один. У більшості випадків це група, де є лідер-буллі та послідовники.

Серед спостерігачів здебільшого опиняються такі:

• діти з неблагополучних сімей, у яких практикується покарання і є страх його отримати;
• раніше принижені і зараз озлоблені діти, які хочуть відігратися;
• діти, у яких жорстокі батьки;
• діти, для яких цькування – це розвага;
• безініціативні;
• ті, хто не вміє співчувати і співпереживати;
• слабохарактерні, які легко піддаються чужому впливу;
• ті, хто тримається за стосунки з булером;
• діти, які не хочуть виділятися;
• діти, у яких є страх опинитися на місці жертви.

Що стосується жертв булінгу, то тут складно виділити характерні риси. На цьому місці може опинитися будь-хто. Проте загальне все ж простежується і це:

• ті, хто чимось відрізняється (інша національність, фізична вада, мовні дефекти, інвалідність тощо);
• ті, хто не може або не вміє за себе постояти;
• ті, хто часто хворіє і пропускає заняття;
• інтроверти, яким складно комунікувати;
• занадто розумні, обдаровані або, навпаки, ті, хто відстає;
• ті, хто не має популярних гаджетів або, навпаки, має, але дуже дорогий, а отже, недоступний іншим;
• ті, хто виставляє напоказ досягнення своїх батьків, воображали, ябеди;
• неохайні або, навпаки, одягнені надмірно дорого;
• ті, хто надмірно хвалькуватий;
• діти з гіперопікуючими батьками або з дефіцитом уваги;
• ті, хто на особливому рахунку у вчителів;
• діти з високою збудливістю і гіперактивністю.

Жертвами часто стають діти, які з якоїсь причини викликають роздратування у вчителів або однокласників.

Жертва в одній групі може одночасно не бути жертвою в іншій і навіть завоювати визнання.

Також можна виділити такі групи учасників:

• ті, що схвалюють;
• ті, що схвалюють пасивно;
• байдужі;
• захисники;
• потенційні захисники.

Але яку б позицію не займала дитина, вона все одно отримує травму.

Дитина стала жертвою: як зрозуміти, чого очікувати?

Як уже йшлося вище, негативні наслідки булінгу є для всіх: як тих, хто в ньому брав участь, так і тих, хто просто спостерігав. Саме тому залишати його без уваги дуже небезпечно.

Якщо дитина стала жертвою, то виявити це допоможуть такі симптоми:

• зайва поступливість і обережність;
• проблеми з апетитом;
• замкнутість, прагнення до усамітнення, поганий контакт у спілкуванні;
• хвороби виникають частіше (застуди та інші);
• дитина пригнічена;
• порушення сну, кошмари;
• тривожність, печаль;
• енурез, нервовий тик;
• зниження успішності;
• відмова від відвідування школи;
• болі в животі та грудях, що виникають без причини.

Жертви булінгу схильні до депресії, психічних розладів, а в деяких випадках виникає схильність до суїциду і навіть його спроби.

Булери, послідовники та ініціатори стикаються зі зниженням успішності, набувають нахилів кримінального характеру, зривають уроки і часто порушують дисципліну, негативно впливають на навчальний процес.

Спостерігачі відчувають постійний страх, бо бояться перетворитися на жертву. Вони можуть приєднатися до цькування. Але навіть у позиції очевидця мучитимуться провиною за те, що не втрутилися, і також отримають травму.

Загалом булінг – це джерело напруженості, жорстокості, відчуженості. Він потребує комплексного підходу, роботи вчителів, батьків, дітей. Потрібна і робота фахівця, який допоможе впоратися з травмою.

Підлітковий період дуже складний, а ще в цей час легко упустити важливі моменти, здатні серйозно вплинути на подальше життя дитини. Дізнатися про цей період, а також про те, як впоратися з його проблемами, більше можна на нашому курсі «Арт-терапія в роботі з підлітками». Він підходить як батькам, так і професійним психологам, фахівцям допомагаючих професій і педагогам.