Дитяча психологія: міфи про виховання дітей

• 27 найпопулярніших міфів 
• Замість висновків

Виховання дітей – складна наука. Найчастіше батьки спираються на загальноприйняті норми, поради старших та власні уявлення, але нерідко стикаються з тим, що спиралися на міфи, а не на справді правильний виховний підхід. Міфів багато, і їх варто знати, тому ми зібрали найпоширеніші в одну статтю.

27 найпопулярніших міфів

Міф перший: дітей ні в якому разі не можна шкодувати !

Цей міф особливо популярний у батьків хлопчиків – вони вважають, що якщо будуть надто м’якими, то виростять хлюпика, нездатного постояти за себе. Але між співчуттям та гіперопікою величезна різниця – перша допомагає виростити здорову особистість, друга приносить чимало шкоди.

Міф другий: ввічливість треба прищеплювати з дитинства

Складно уявити, як взагалі це можна зробити – немовля навряд чи зрозуміє, що саме від нього хочуть, і тим більше не скаже спасибі чи будь ласка. Натомість дитина може запам’ятати приклад, який дають їй батьки, адже якщо мама з татом самі не забувають про ввічливість, то дитину і вчити не доведеться, вона сама усе засвоїть.

Міф третій: покарання – найкращий засіб у вихованні

Якщо в сім’ї не встановлені правила, то буде хаос, і якщо дитина отримує покарання, вона навіть не зрозуміє за що. Якщо з дитиною не обговорювати проблеми, що виникають, і не пояснювати, що добре, що погано і чому саме так, то вона не стане слухняною за замовчуванням, а якщо її карають, то не зрозуміє за що.
Найкращі засоби у вихованні – чесні та відкриті відносини, чіткі правила в сім’ї для всіх, уміння спілкуватися.

Міф четвертий: дворічні діти просто жахливі

Вони просто дворічні діти, які вчаться контролювати власні емоції і при цьому можуть не завжди своєю поведінкою відповідати очікуванням батьків. Не потрібно вішати на дітей ярлики та відсторонюватись, психувати, краще зберігати спокій та допомагати дитині розібратися в емоціях, вчити розпізнавати потреби, встановлювати з дитиною розумні межі.

Міф п’ятий: шльопнути дитину це нормально

Це міф-пастка, тому що якщо батьки почали практикувати шльопання, то навряд чи зупиняться надалі, а сама міра покарання спрацьовуватиме все менше і менше, вимагаючи все сильніших і частіших покарань. Та й результат все одно буде не тим, на який батьки розраховували – дитина не виправить своєї поведінки, а просто навчиться добре ховати від них свої погані вчинки і навіть буде боятися маму/тата. Ще одна негативна сторона шльопання – втрата довіри до батьків. Дитина буде боятися ділитися чимось через страх покарання, зокрема боятиметься ділитися своїми бідами.

І тут найправильніше заспокоїтися самим, а потім пояснити, що не так – це стане гарним прикладом для дитини.

Міф шостий: суворість – запорука гарної поведінки

Авторитарний тип виховання (роби так, як я сказав!) призводить лише до одного з двох результатів:

• або дитина стає боязкою;
• або дитина починає бунтувати проти всього та всіх.

Так, дисципліна та чіткі межі для збереження безпеки потрібні, але говорити про них слід так, щоб дати зрозуміти дитині, що її чують та розуміють. Це допоможе дитині бути відкритою з батьками та спокійно обговорювати з ними свої помилки.

Міф сьомий: погодитися з дитиною – програти, показати свою слабкість

Помилково думати, що злагода з дитиною не сприяє дисципліні. Саме навпаки. Хороший приклад – дві різні фрази про те саме:

• “Я розумію, що тобі дуже хочеться піти погуляти, але зараз я не можу тобі це дозволити, бо…” (фраза-згода, яку дитина почує);
• Ти нікуди не йдеш і крапка. Бо я так сказав!” (Фраза-відмова, що запускає у дитини захисні механізми на кшталт “бий або біжи”, які взагалі не сприяють тому, щоб вона почула батьків).

Міф восьмий: до трирічного віку мозок сформований остаточно

Перші роки життя малюка важливі і дитина дійсно розвивається стрімко, але після трьох років процес не закінчується – мозок продовжує розвиватися і попереду ще багато справ.

Міф дев’ятий: цукор підвищує гіперактивність

Цукор дійсно дає швидку енергію, але це ніяк не впливає на те, куди вона буде витрачена – на дії, на процеси чи піде у запаси. А ось що справді впливає, то це очікування самих батьків, які вони транслюють (вербально та невербально) своїй дитині. Це “самоздійснюване пророцтво” виглядає так: дитина з’їла солодке, батьки очікують, що вона поводитиметься активніше звичайного, дитина зчитує очікування і починає поводитися активніше.

Не слід забувати, що надлишок цукру негативно впливає на здоров’я.

Міф десятий: дитину краще захистити від переживання втрати

Це непроста тема, оскільки з одного боку краще, коли дитина не стикається з втратами та важкими ситуаціями (травматичні для неї події), але й жити в ілюзії, що їх немає і не буває – теж не вихід. Дитина дізнається про це рано чи пізно і може бути навіть випадково. І питання в тому, чи будуть поряд ті, хто надасть їй підтримку і допоможе пройти цей складний життєвий період правильно, щоб надалі у дитини виробилася стійкість, чи ні.

Краще залишатися чесними в таких питаннях, бути уважними до дитячих почуттів, розмовляти, пояснювати те, що сталося, щоб не народжувалися нереалістичні фантазії, які можуть завдати набагато більше шкоди, ніж складна правда.

Міф одинадцятий: усі діти – вередливі до їжі

Вони не вередливі, вони вибіркові з новими смаками та текстурами. Тому нове потрібно пропонувати кілька разів, можливо навіть більше 10 разів, щоб дитина могла розкуштувати та звикнути.

Свій вплив тут надають і смакові звички батьків, які дитина копіює, і прагнення мами з татом ні в якому разі не дозволяти дитині відчути голод, тут же підсовуючи їй звичні для перекушування продукти, замість планомірного привчання до здорової їжі.

Міф дванадцятий: діти першому місці

Якщо батьки постійно жертвують собою, то тут вилазить одразу цілий букет негативних ефектів і тільки деякі:

• приклад того, що про себе можна і потрібно думати в останню чергу, або навіть повністю ігнорувати свої потреби та бажання заради іншого;
• виховання у дитини хворого егоцентризму;
• ситуації, коли батьки настільки вимотані/вигоріли, що вже й не до дитини.

А насправді правильний підхід, це коли турбота про себе та турбота про оточуючих не суперечать один одному.

Міф тринадцятий: привчати до горщика потрібно одразу

Насправді всі діти звикають до горщика по-різному і кожен у своєму темпі: деякі дуже легко і швидко і зовсім рано, інші і в 3 роки можуть ще не звикнути до кінця або в 5 все ще спати вночі у підгузках, хоча вдень чудово справляються із горщиком. Це нормально і не потрібно лаяти малюка.

Міф чотирнадцятий: сваритися при дітях не можна

Не можна то не можна, а от чи вийде? Якщо ховати конфлікти від дитини, вона все одно помічатиме, що щось не так, але замість відповідей на запитання у неї буде лише страх і нерозуміння. Тому краще батькам:

• навчатися контролю своїх емоцій;
• якщо не втрималися, то з’ясовувати стосунки максимально спокійно й у конструктивному руслі;
• говорити з дитиною, пояснювати їй, що до чого, вчити правильним речам та правильному розумінню;
• демонструвати дитині свою любов.

Міф п’ятнадцятий: сидіти близько до екрану шкідливо для очей

Близькість до екрану сама по собі не має вирішальної ролі, шкоду завдають:

• постійний фокус на одній точці – очам для здоров’я потрібно рухатися, фокусуватися то ближче, то далі;
• тривалий час із гаджетом – кількість часу за екраном має бути обмежена;
• синій спектр випромінювання екрану та більш рідке кліпання повіками – викликають сухість очей та збільшують навантаження.

Тобто тут потрібно звертати увагу на те, як і скільки часу дитина проводить із гаджетом. І якщо тримає його близько до обличчя – потрібен візит до офтальмолога.

Міф шістнадцятий: якщо дитину хвалити, то вона стане розумнішою

Хвалити важливо, але не за результат, а за зусилля. В іншому випадку дитина буде концентруватися на тому, що точно виходить добре, і ігнорувати те, що вимагає зусиль або не знайоме їй.

Міф сімнадцятий: дитину треба берегти від усього і завжди

Берегти треба, але в розумних межах, залишаючи їй простір для отримання свого досвіду. Також потрібно розповідати дитині про правила безпечної поведінки та про те, як піклуватися про себе.

Міф вісімнадцятий: всі батьки повторюють своїх батьків у поведінці та відношенні

Так, є те, що ми беремо у питаннях виховання у своїх мами та тата, але також ми чимало привносимо і свого, переосмисленого, впізнаного самостійно. Багато тут залежить від усвідомленості вашого батьківства.

Міф дев’ятнадцятий: батьківству вчитися не потрібно, це природний стан

Правда в тому, що батьківство з’являється на світ разом з дитиною і разом з нею зростатиме, розвиватиметься, навчатиметься, в тому числі на помилках, виправлятиметься і ставатиме краще. Нормально знати і розуміти не все, головне не боятись звертатися за допомогою, шукати відповіді.

Міф двадцятий: втирати сльози не можна

Тут знову найбільше дістається хлопчикам, яким і “плакати не можна” і втіху отримувати не можна, інакше “виросте скиглій”. Але насправді батьки – це символи захисту та безпеки. Відмовляти дитині у задоволенні цих базових потреб не можна. Варто давати дітям достатньо любові, прийняття, розуміння, турботи – це як “щеплення” від життєвих негараздів, створення спогадів, які в майбутньому стануть опорою для дорослої людини.

Міф двадцять перший: хороша мати – слухняні та тихі діти

Перше: діти за своєю природою не можуть без витівок і галасу, істерик і біганини по “стінам і стелі”, це їх природні потреби, а не відсутність виховання.

Друге: мама – не надлюдина, яка здатна тримати дитину у жорсткому контролі 24/7. Мама і тато – це ті люди, які пояснюють дитині правила та рамки поведінки у громадських місцях, але також залишають за дитиною право бути дитиною, а не тихою лялькою.

Міф двадцять другий: у неповній сім’ї не виховати цілісну особу

Неоднозначне твердження, адже все залежить від самої родини. У повній батьки або один із батьків можуть не приділяти дитині належної уваги, не даючи їй повноцінного виховання. При цьому в неповній, 1 особа може зробити для дитини все, щоб виростити здорову та цілісну людину. Тобто тут все дуже індивідуально.

Міф двадцять третій: діти у всьому і завжди зобов’язані слухатися старших

Ця установка миттєво стає негативною, коли до дитини підходить незнайомець. А ще вона стає негативною, коли дитина не вчиться говорити “ні”, коли їй щось не подобається, страшно, не хочеться, є інша думка щодо чогось. Висновок: дитині слід пояснювати, коли це правило працює, а коли ні. Також у дитини не можна відбирати право відмовляти, тому що в майбутньому це матиме наслідки у всіх сферах життя.

Міф двадцять четвертий: дитина має ділитися

Зовсім маленькому буде важко зрозуміти, чому він повинен віддавати те, що йому подобається, і це нормально. Вони також можуть сприймати такі спроби, як зазіхання на них самих. Старші діти вже мають іншу систему цінностей і здатні розуміти, що ділитися з іншими може бути вигідно та приємно. У кожному випадку батькам потрібно:

• вчити дитину піклуватися про оточуючих без шкоди собі;
• вчити її обстоювати свої інтереси;
• не лаяти за виявлену жадібність, хвалити за щедрість;
• навчати емпатії, а також правилам та варіантам того, як можна ділитися та обмінюватися іграшками.

Міф двадцять п’ятий: багато іграшок – добре

Питання лише в тому, наскільки багато та яких. Дітям завжди хочеться більше, але коли їх багато, ще й безглуздих, то тут більше шкоди, ніж користі – дитина швидко втрачає до них інтерес, вони захаращують будинок, а дитині постійно хочеться нового. Краще забезпечити дитині різноманітні, безпечні, якісні та корисні іграшки в розумній кількості та відповідно до її віку. Можна привчити до періодичного перегляду іграшок – від старих чи зламаних позбавлятися, непотрібні віддавати і лише тоді вибирати та купувати нові.

Міф двадцять шостий: конфлікти дітей мають вирішувати дорослі

А як же досвід самої дитини? Так, можна бути поруч на випадок, якщо сварка вийде за рамки, але загалом варто залишати за дитиною можливість розібратися із ситуацією – це подарує їй і впевненість у собі та додасть самостійності. Сам конфлікт можна обговорити з дитиною пізніше, розповісти шляхи розв’язання, варіанти розвитку.

Міф двадцять сьомий: за брехню має бути покарання, без винятків

Коли дитина бреше – це прикро та неприємно. Але перед тим, як вибирати виховні заходи, варто розібратися, чому дитина вибрала брехню замість правди, тобто потрібно:

• зберігати спокій
• усамітнитися з дитиною, щоб вона могла говорити відкрито;
• уникати допитів;
• чітко висловити свою позицію;
• уважно ознайомитися з реакцією дитини;
• пояснити, що ви у будь-якому випадку її любите;
• хвалити за чесність та визнання помилок, якщо вона вирішить зізнатися;
• бути прикладом для дитини.

Замість висновків

Список вийшов немаленький, адже це далеко не всі міфи. Але навіть 27 із них – це серйозний обсяг їжі для роздумів. Нагадаємо – батьківство з’являється на світ разом з дитиною і разом з нею росте та розвивається. Зі свого боку для розвитку батьків ми можемо порадити такі корисні знання з:

• курсу “Арт-терапія в роботі з дітьми”;
• курсу “Арт-терапія в роботі з дітьми з особливими потребами”;
• книги “Бути собою. 10 гаджетів для щастя”, її електронна версія є тут;
• статті “Моделі дитячо-батьківських відносин”;
• статті “Основні помилки у вихованні доньок ” та інших, які ви можете знайти за тегом #діти в нашій базі знань.