Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей

• ГСР і ПТСР: у чому різниця??
• ПТСР: лікування

Посттравматичний стресовий розлад – це процес складний, він запускається як результат реакції на стресову, тривожну подію. І в дітей він протікає важче, ніж у дорослих, адже особистість дитини ще не сформована і захисні механізми розвинені надто мало.

У нас є ще одна стаття на цю тему. Вона чудово доповнить цей матеріал.

ГСР і ПТСР: у чому різниця?

Слід розрізняти ГСР і ПТСР. Обидва ці розлади пов’язані з психотравмою або стресом. При цьому гостра стресова реакція зазвичай починається безпосередньо одразу після травмувальної події і триває 3 дні – 1 місяць. Посттравматичний стресовий розлад може виступати продовженням ГСР або ж проявиться до 6 місяців після отриманої травми.

Їхня симптоматика дуже схожа:

• симптоми вторгнення. Тривожні події, що сталися, повертаються у снах, спогадах, «флешбеках», цьому сприяють і окремі аспекти травми, стикаючись з якими, дитина знову переживає те, що трапилося. Ці аспекти можуть бути якимось чином відображені в іграх дитини;
• симптоми уникнення. Уникнення всього, що хоч якось може нагадати про ті події;
• негативні ефекти настрою/пізнання. Дитина не може пригадати важливі деталі того, що сталося, а думки про причини та наслідки спотворені. Кількість негативних емоцій перевищує кількість позитивних, спостерігається соціальна ізоляція, відсутність інтересу до чого-небудь, суб’єктивне відчуття безпорадності;
• змінена реактивність/збудження. Розсіяність або агресія, складнощі з концентрацією і відпочинком, порушення сну, нервозність;
  дисоціативні симптоми. Світ здається нереальним, а тіло ніби чуже.

ГСР – це, по суті, перша стадія стресового розладу та один із видів ПТСР. Якщо говорити й інших, то це:

• хронічний розлад. Тут симптоми виражені не яскраво, відзначається виснаження ЦНС, байдужість дитини до інших людей і подій, егоїзм, грубість;
• деформації сфери емоцій і волі. Це наслідок тривалого хронічного процесу. Відзначаються напади паніки, страху, тривоги. Негативні риси характеру стають гострішими;
• відстрочений синдром. Симптоми розладу проявляються тільки через 6 місяців після психотравми.

Діагноз у будь-якому разі ставить фахівець, ґрунтуючись на клінічних критеріях.

ПТСР: лікування

Важливо діагностувати цей розлад протягом перших 3 місяців після психотравми. Якщо лікування не буде, то високий ризик переходу в хронічну форму та суттєвого погіршення стану дитини. Серед майбутніх ускладнень у цьому випадку можливі:

• вторинна депресія;
• обсесивно-компульсивні, а також панічні розлади;
• різні фобії;
• психопатичний, патохарактерологічний розвиток особистості;
• алкоголізація, схильність до наркотичної залежності;
• соціальна дезадаптація і навіть суїцид.

І що раніше розпочато лікування, то сприятливіші прогнози, аж до повного зцілення. Форма, що перейшла в хронічну, також піддається терапії, але набагато важче, і вимагає тривалого контролю з боку лікарів.

Величезне значення в лікуванні має якомога більша залученість такої дитини до соціальних стосунків (школа, друзі, спортивні секції, хобі, відпочинок із сім’єю), а також захопленість сьогоденням (самовираження через творчість, навчання, різні досягнення).

Для лікування ПТСР використовують такі методики:

• Когнітивно-поведінкова психотерапія.
  

Тут хороші результати демонструє пролонгована експозиційна терапія. З її допомогою вдається знизити частоту появи хворобливих і неприємних спогадів про те, що сталося. Дитина вчиться регулювати свої думки, справлятися з симптомами (страх, тривога, занепокоєння, фобії) самостійно за допомогою медитативних технік. У результаті вона стає спокійнішою, поступово повертається до нормального життя і щасливого дитинства.

• Ігротерапія та арт-терапія.

Використання ігор зазвичай знаходить особливий відгук у дітей, позитивний. Цей метод легко використовувати і він також дає чудові результати, даючи змогу дитині розвиватися, вчитися і лікуватися за допомогою гри.

• Сімейна терапія.
  

Особливе значення в лікуванні має підтримка сім’ї. Для цього проводиться робота і з батьками, щоб вони могли правильно оцінювати й реагувати на стан дитини та разом із нею не заперечувати, але долати дитячі страхи й рухатися до зцілення.

• Медикаментозна терапія.
  

Підключення до лікування ліків особливо обґрунтоване з дітьми, які мають яскраво виражені:

• депресію і тривогу;
• проблеми з поведінкою аж до агресії.

В інших випадках медикаменти також можуть використовуватися, будучи підібраними, виходячи з клінічної картини.