Сором’язливість – це коли є надмірна чутливість до неприйняття, яке можуть демонструвати інші люди. Через що людина, яка страждає на неї, воліє залишатися в тіні – коли тебе не помічають, то й поганого сказати не можуть. По суті це добровільне позбавлення себе свободи і починається цей процес ще в дитинстві. Тому від батьків багато в чому залежить, чи буде сором’язливість тимчасовим явищем або ж стане постійною рисою характеру.
Норма чи ні?
Навіть коли навколо, на думку батьків, безпечно, маленькі діти можуть відчувати сором’язливість. Але наскільки це нормально? Почнемо з того, що вона являє собою захист, який вмикається в незрозумілих ситуаціях. Наведемо приклад: під час спілкування з незнайомцем сором’язливість дає мозку час вирішити, наскільки ситуація безпечна, адже поки ми червоніємо та затинаємось, тобто відтягуємо момент справжнього спілкування, можна поміркувати над тим, що з себе представляє нова людина, як варто до неї ставитись, як з нею поводитись.
Найраніші ознаки сором’язливості демонструють діти віком 5 місяців – відварюються та ховають обличчя від незнайомців.
Наступні період, коли воно стає помітним, – це 2,5 роки, тобто період активного дозрівання нервової системи. І це норма.
Але коли дитина дорослішає, сором’язливість дедалі більше стає перешкодою, аніж користю: заважає гарно вчитися, піднімати руку і відповідати на уроках, а тим паче виходити до дошки, заводити друзів, висловлювати свою думку і домагатися чогось. А все тому, що сором’язливість – це перешкода комунікації, найважливішої навички в сучасному світі.
Сором’язлива дитина ховатиметься на спину батьків, з тривогою дивитиметься на оточуючих, відповідатиме або після паузи, або взагалі не відповідатиме на будь-які запитання. З однолітками вона не буде знайомитися першою, скоріше стане осторонь і обере роль спостерігача.
Лідером за такого підходу не стати, як і не дати здачі кривднику.
Але й тут усе не просто, адже зовні однакова поведінка не завжди має одні й ті самі причини. По суті сором’язливість – це комплексний стан, певна реакція, виражена поведінкою і вироблена в конкретних ситуаціях.
Чому у дитини з’являється сором’язливість?
Є теорія, що це спадкова риса, але психологія бачить її по-іншому. Вона вважає, що сором’язлива дитина – це дитина, яку просто не навчили нормально спілкуватися.
Коли вона здорова, то в неї присутня здорова потреба спілкуватися, взаємодіяти з іншими. Але з віком, а також у міру розвитку, стають іншими форми, а також зміст взаємодії. Потреба залишається, але змінюється оточення: світ стає ширшим, виходить за коло рідних, з’являється спілкування з іншими – дитина йде в садочок, а потім і в школу. Спочатку була сім’я і було просто, потім стає складніше, тому що з’являються нові обличчя і нові правила, і все потрібно зрозуміти, вивчити.
Для дорослих з висоти їхнього досвіду все здається елементарним, але для дитячого розуму це виглядає як ціла наука. Якщо малюк спочатку має високий рівень адаптації, то йому буде досить легко пристосуватися до змін і засвоїти нові моделі поведінки. Але не всі діти такі, серед них чимало тих, кому подібне дається складно. Це також період, коли дитина ставить дуже багато запитань і вимагає дуже багато пояснень, на які батьки не завжди мають час і бажання, у результаті малюк не знає, як діяти, і воліє уникати спілкування.
Наприклад, мама забороняє спілкуватися з незнайомими, але при цьому сердиться, коли дитина відмовляється називати своє ім’я рідному дядькові, з яким щойно її познайомила.
Розвитку сором’язливості також сприяють певні чинники:
Помилки батьків у період раннього розвитку.
Наприклад, прагнення розвивати дитину не за віком. Коли в малюка не виходить відповідати батьківським запитам, він неминуче стикається з критикою, через що засмучується і замикається в собі.
Особливості виховання.
Коли дитина постійно стикається із заборонами, образливими висловлюваннями, покараннями, то вони змушують її відчувати невпевненість у собі, соромитися.
Особливості темпераменту.
Флегматики та меланхоліки самі по собі не тяжіють до відкритості та спілкування, віддаючи перевагу тиші та спокою. Саме тому за наявності додаткових чинників, які сприяють появі боязкості, дитина виросте сором’язливою.
Індивідуальні особливості.
Якщо ці особливості помітні оточуючим, це може викликати в дитини почуття сорому. Необхідність носити окуляри, брекети, ортопедичне взуття тощо може супроводжуватися глузуванням з боку дітей, що провокує у їхнього об’єкта замкнутість.
Гіперопіка.
Це зворотний бік надмірних заборон і він також згубний, адже позбавляє самостійності. Через неї в ситуаціях, коли потрібно проявити себе, дитина відчуває стрес, що проявляється як сором’язливість.
Запозичена поведінка.
Якщо батьки сором’язливі, то вони навчать цього і свою дитину. Вона буде наслідувати їх, переймаючи їхні моделі поведінки.
Також під маскою боязкості нерідко ховаються:
Інтроверти.
Такі діти звернені всередину себе і віддають перевагу книжковому світу, предметам, думкам, явищам і спокійному усамітненню. Вони їм ближчі, ніж світ людей, тому вони мають потреби у великій компанії та безлічі друзів. При цьому сама по собі інтроверсія не є синонімом сором’язливості. Дитина може виглядати боязкою, якщо активно намагатися перетворити її на екстраверта, їй просто таке чуже. Тут дуже важливо не кидати малюка з головою в спілкування, а дізнаватися, що для нього важливо, а що ні, дізнаватися його таким, яким він є. І тільки потім уже шукати шляхи, як йому не губитися, потрапляючи в коло екстравертів.
Діти, у яких є труднощі в навчанні.
Це можуть бути мовні або ж інтелектуальні порушення, які іноді тягнуть за собою різного роду невдачі. Батьки такі невдачі схильні виправдовувати сором’язливістю: «Він мало грає, бо сором’язливий», «Він мало говорить, бо сором’язливий» тощо. Але правда така, що малюк може не знати як гратися через нерозвинену фантазію, йому може погано даватися мовлення або окремі звуки.
Діти без впевненості в собі та з низьким рівнем самооцінки.
Якщо дитина була в скруті й водночас без підтримки та будь-якого розуміння, як поводитися в цій ситуації, ба більше, стикалася в підсумку з критикою, то наступного разу в подібних ситуаціях вона буде відчувати страх і незручність. Вона відносить себе до невдах і недотеп через надлишок негативного досвіду під час взаємодії з іншими. У неї недостатньо навичок взаємин.
Занадто сором’язливі діти.
Як правило, це ті, хто взагалі не хоче розмовляти з чужими. Він залюбки й весело спілкується зі своїми, але з незнайомцями наглухо закривається. У психології подібну форму сором’язливості називають «елективним мутизмом», тобто вибірковою відмовою від мовлення. І тут ідеться про серйозне порушення, якому, на жаль, батьки рідко приділяють належну увагу, адже «з нами ж він розмовляє, отже, все гаразд», «просто йому не до вподоби ви», «переросте з часом». Але правда така, що ця проблема без правильного лікування з часом тільки посилюється і сама собою не минає. Звичка говорити з людьми вибірково закріплюється і подолати її стає ще важче.
Серед причин сором’язливості також можна виділити:
- вроджені (тип темпераменту, генетика, лабільність нервової системи, особливості організму, розлади аутистичного спектра);
- набуті (слабкий навик соціальної взаємодії, недоліки виховання, низький рівень емоційного інтелекту, проблеми адаптації, несприятливе середовище проживання, травматичні події в минулому, психологічні проблеми, такі як недовірливість і тривожність).
Причин насправді багато і це якнайкраще показує, що сором’язливість – це комплексне явище, яке виникло через поєднання кількох причин. І цей заплутаний клубок так чи інакше доведеться розплутувати, щоб уникнути неприємних наслідків.
Cором’язливість: плюси і мінуси
Коли сором’язливість виражена сильно і має постійний характер, то її вплив на якість життя дитини негативний, тому що такі діти найчастіше:
- обмежені у своїх можливостях щодо розвитку навичок спілкування;
- рідко приєднуються до веселих ігор і тим більше змагань;
- рідко займаються танцями, спортом, театральним мистецтвом і музикою, адже скрізь потрібне спілкування з іншими;
- не мають багато друзів;
- мають виражене почуття самотності, страждають від надмірно заниженої самооцінки і відносять себе як до нікчемності;
- не здатні повністю розкрити наявний потенціал через сильний страх осуду;
- страждають від підвищеного рівня тривожності;
- мають прояви стану психологічного на рівні фізичному (заїкаються, червоніють, тремтять).
Цікаво, що без позитивних сторін тут не обійшлося, адже сором’язливі та боязкі діти зазвичай:
- добре встигають у школі;
- демонструють безпроблемну поведінку;
- вміють уважно слухати;
- легкі в догляді за ними.
Спірна якість, звісно, бо за нею стоять проблеми, але вона є.
Як упоратися з боязкістю і сором’язливістю?
Варто зазначити, що впоратися можна навіть із вкрай вираженою сором’язливістю, і велику роль тут відіграють батьки, які вселяють у малюка почуття впевненості та підтримують. Тому:
- не вішайте на дитину ярлик «сором’язливий» і не дозволяйте іншим так її називати, навіть якщо це ваші родичі або вчителі в школі;
- не критикуйте і не висміюйте дитину, коли вона соромиться, краще даруйте їй розуміння і співчуття;
- підтримуйте, щоб вона могла відкритися вам і розповісти, чого вона боїться, чому розгубилася;
- поділіться історіями свого життя, коли ви теж соромилися, але подолали це почуття. Такі зізнання допоможуть дитині відчути себе краще, заспокоїтися і навіть взяти ваші прийоми на озброєння, зрозуміти переваги впевненої поведінки;
- покажіть на собі приклад впевненої поведінки, будьте комунікабельними;
- заохочуйте товариськість, даруйте похвалу за досягнення;
- ставте разом із нею нові цілі та рухайтеся до них маленькими кроками. Наприклад, від простого «привіт» іншій дитині до запрошення її в гості для спільних ігор;
- створюйте ситуації, коли їй потрібно впоратися із собою, нехай вони будуть простими і маленькими;
- переконайтеся, що в дитини є всі умови для того, щоб вона займалася тим, що їй подобається і виходить. Хваліть за досягнення.
Великі можливості щодо розвитку дитини та подолання проблем у неї дає арт-терапія. У нас є курс, який підходить не тільки для фахівців, а й для батьків.
Також важливо:
- проаналізувати, якого стилю виховання ви дотримуєтеся і скоригувати його в бік демократичного. Усі в сім’ї мають його дотримуватися і по відношенню до всіх дітей. Про моделі дитячо-батьківських стосунків розповідає ця стаття;
- розвивати й активно, але м’яко заохочувати самостійність дитини. Нехай те, що вона може робити сама, робить вона, а не ви замість неї. Дозволяйте розумний ризик і допускайте поразки – це допоможе їй навчитися адекватного ставлення до помилок;
- правильно оцінювати дитину. Даруйте похвалу винятково за конкретні досягнення, відзначаючи результат, але не за те, що вона має від природи (краса і розум). Це допоможе їй повірити у свої сили;
- читати разом, обговорюйте героїв і сюжети, взаємодію та спілкування дійових осіб, запитуйте, як би дитина сама вчинила на місці головних персонажів, щоб вона відчувала. Звертайте її увагу й на інших людей, на їхні думки та почуття. Це допомагає розвинути емоційний інтелект, емпатію та полегшить розуміння інших, а значить і спілкування з ними;
- ходити в гості, на власному прикладі показуючи привітність, відкритість спілкування та дружелюбність, навчаючи прийнятим у соціумі ритуалам привітання, знайомства, а також прощання;
- грати в ігри, що працюють на розвиток жестів, міміки, спритності. Наприклад, «Вгадай емоцію», «Корова» (відома також як «Крокодил), “Розмова жестами з глухим”, “Зобрази тварину”;
- цікавитися дитиною: як минув її день, які труднощі були, що сподобалося, що викликало страх.
В нагоді у спілкуванні з дитиною стане ця книга.
Зовсім не зайвим буде дізнатися, чи є в дитини справжні труднощі (наприклад, затримки в розвитку, будь-які мовленнєві порушення, елективний мутизм), і якщо такі знайдено, то працювати над ними. Тут потрібна допомога фахівця. Загалом допомога психолога буде корисною і за легших форм – він допоможе вибудувати правильну стратегію і попрацює як із самою дитиною, так і з батьками, адже тут дуже важлива командна робота.
Сподобалось? Розкажіть друзям:
Щоб отримати унікальні статті та техніки підпишіться на нашу корисну розсилку. А прямо зараз ми даруємо вам "Словник арт-терапевта":