Мій шлях до арт-терапії: інтерв’ю з Оленою Тараріною

Олена Тараріна – сертифікований навчаючий арт-терапевт, бізнес-тренерка, коуч, президентка Східноукраїнської асоціації арт-терапії, організаторка міжнародних фестивалів, авторка книжок, метафоричних карт, трансформаційних ігор, TV-експертка.

Практичний психолог вищої категорії та кандидат педагогічних наук.

– Як ви починали у сфері психології?

– В університеті я вступала одночасно на дві спеціальності: психологія та літературна творчість. І так склалося, що випадковим чином іспити були в один день і в один час. І так вийшло, що мені потрібно було вибрати або психологію, або літературну творчість. Я обрала психологію. Я не вступила одразу на бюджет, а вступила на контракт. Але потім після половини першого року навчання мене перевели на бюджет.

– Чому ви вирішили вивчати арт-терапію?

– Тому що принципово ніхто цим не займався. Я зрозуміла, що потрібно взяти голу нішу і вирости, і побудуватися як я хочу. Тобто я не хотіла йти ні по чиїх слідах, не хотілося створювати конкуренцію своїм колегам в інших напрямках. Ну і плюс з дитинства я займалася творчістю, танцями, літературною творчістю. У мене завжди лежала до цього душа.

– У кого ви вчилися?

– Я вчилася в Олександра Івановича Копитіна, у Наталії Євгенівни Пурніс, Тетяни Зінкевич-Евстигнеєой, у Віри Шевченко, у Катерини Леонідівни Мілютіної та багатьох інших.

– А скільки ви в них навчалися?

– Загальна кількість курсів моїх з арт-терапії становить у навчанні понад 3000 годин, а в практиці арт-терапії – понад 10 000 годин.

– Які ваші загальні враження від навчання?

– Коли майстерний учень зустрічає майстерного вчителя, то в тому, щоб стати кращим, немає нічого складного.

– Розкажіть, які результати дає арт-терапія?

– Ну, насамперед відбувається повна реконструкція особистості. Тобто це як євроремонт у квартирі порівняно зі звичайним ремонтом. Тобто арт-терапія дає можливість оновитися. Арт-терапія дає доступ до твоїх ресурсів, і тоді немає жодного сенсу слідувати світом, випарюючи в когось любов. Тобто ми стаємо сильнішими, ми оновлюємося і ми не виростаємо в якісь конкретні уявлення про себе. Тобто ми залишаємося динамічними.

– Чому арт-терапія, а не інші види терапії?

– Навіщо щось змінювати, якщо воно найкраще?

– Як ви вважаєте, чому кожен психолог має вивчити арт-терапію?

-Тому що зараз немає жодного напряму психології, які б не використовують елементи арт-терапії у своїй роботі.

– А що, на вашу думку, важливо для того, щоб не кинути розпочате?

– Динаміка і самостійно створене натхнення. Ось, наприклад, я веду тренінги на різні теми в різних містах України. Один з улюблених моїх тренінгів, який у моїй програмі вже давно – «Образи на чоловіків і жіноче здоров’я». Зараз мене найбільше хвилює тема самосаботажу, і коли я розповідаю про це, мої очі горять особливим світлом. Ця інформація подається мною з особливим смаком. Навіть коли я веду свій стандартний, уже не новий, тренінг з образ, я обов’язково включаю туди тему самосаботажу і вона завжди дивовижним чином лягає в контекст. Я завжди говорю про те, що мені особисто цікаво. Це оживляє тренінг, включає учасників і виявляється корисним для них. Якщо в людини в житті просто зараз є якась сильна сторона, нею неодмінно потрібно користуватися. Важливо розуміти, що ваші сильні сторони – це не кам’яні нерухомі брили, це жива система, яка змінюється щодня. Важливо неодмінно відкривати в собі щось нове, змінювати думку про себе, помічати свої нові смаки і звички. Це просто необхідно, якщо ви збираєтеся досягти своїх цілей.

– Що ви можете порадити тим, хто тільки починає свій шлях вивчення арт-терапії і стикається з труднощами?

– Давайте я на це відповім притчею? Називається вона «Яйце, морква і кава».

Одного разу донька вирішила поділитися з батьком своїми проблемами.

– Тату, мені так важко. Неприємності вимотали мене повністю. Як мені жити далі?

Батько нічого не відповів. Замість цього він поставив на плиту три каструлі з водою.

В одну каструлю він поклав моркву, в іншу яйце, а в третю додав кави.

Коли всі інгредієнти в каструлях приготувалися він, запитав доньку:

– Що зараз сталося?

– Усі продукти зварилися. – відповіла дівчина.

– Так, усе правильно, але потрібно подивитися на це ширше. Дивись, окріп – це несприятлива обстановка, це неприємності, в які ми потрапляємо. Або ти як морква стаєш м’якою і слабшаєш, або як яйце, з тендітної натури стаєш твердою і міцною.

– А що означає зварена кава? – запитала донька батька.

– Приклад із кавою найцікавіший. Зерна кави повністю змінили гарячу воду, перетворивши окріп на ароматний напій.

– Тобто важливо вміти змінювати своє ставлення до проблемних ситуацій?

– Звичайно. Але й не тільки це. Люди, які домагаються своїх цілей, роблять не дуже приємну для них роботу методично, постійно, системно, не накопичуючи її й особливо довго не роздумуючи. Вони знають, що щойно починаєш думати про неприємну дію, мозок одразу ж знайде тисячу хитрощів, чому це можна не робити зараз і як можна відкласти на потім, на завтра або на наступний тиждень. Відкладання – це не вирішення проблеми. Успішні та щасливі люди спрямовують цю енергію на свої цілі, мрії та бажання. Усі складнощі – це можливості. Це всі шанси для того, щоб ви стали тим, ким народжені бути.

– У вас завжди виходить без нічого справлятися з труднощами?

– Знаєте, насправді я теж та ще самосаботажниця і ледарка. Зізнаюся чесно: це справжня правда. Мені теж іноді не хочеться йти в спортзал. Мені теж іноді не хочеться писати книжки, яких уже понад двадцять. І що я роблю? Все дуже просто. Я сідаю і кажу собі: «Я не можу зараз написати п’ять сторінок книги, як було заплановано, але я обов’язково напишу два рядки». І знаєте, коли я пишу два рядки, то якось самооцінка зберігається. Це допомагає не створювати пресинг на себе. І завтра мені вже хочеться написати п’ять сторінок, а якщо піде, то й десять.